Іван-Павло ІІ

Визначення і загальна характеристика

ІВА́Н-ПАВЛО́ ІІ (лат. Joannes Paulus II; світське імʼя — Войтила Кароль-Юзеф; Wojtyła Karol Józef; 18. 05. 1920, м. Вадовиці, нині Малопольс. воєводства, Польща — 02. 04. 2005, Ватикан) — Папа Римський 1978–2005. Навч. у Яґел­лон. університеті (Краків, 1938–39), на курсах під­піл. Краків. духов. семінарії (1942–44). У листопаді 1946 кардиналом А.-С. Сапєґою рукопоклад. у пресвітери, направл. на богослов. студії в Папський університет св. Томи Аквінського, де 1948 захистив доктор. дис. 1949 при­знач. на парафію св. Флоріана у Кракові. 1953 захистив доктор. дис. у Яґел­лон. університеті, де викладав морал. богословʼя й етику, як також у Краків. духов. семінарії та Люблін. катол. університеті (Польща). Від 1958 — єпис­коп-пом. Краків. митрополії (висвяч. архі­єпис­копом Краківським Є. Базяком), від 1963 — архі­єпис­коп Краківський, від 1967 — кардинал. Активний учасник 2-го Ватикан. собору (1962–65). 16 жовтня 1978 обраний рим. архієреєм (став першим папою-словʼянином). Активно подорожував світом, проповід­уючи, зокрема, важливість дотрима­н­ня реліг. свобод, незалежності націй і людських прав. Був апологетом екуменізму, доклав зусиль до подола­н­ня доктрин. від­мін­ностей між християн. конфесіями. 13 травня 1981 у Ватикані на життя І.-П. ІІ вчинив замах 23-річ. мусульманин-екс­треміст, якого він згодом простив, а 2000 домігся звільне­н­ня з тюрми. Уперше в історії папства від­відав Кентерберій. собор (Велика Британія, 1982), лютеран. костел (1983) і синагогу (1986) в Римі, мечеть у Дамаску (2001). Проголосив нові Кодекс канон. права (1983) та Катехизис Катол. Церкви (1992), установив Кодекс канонів Сх. Церков (1990). За його понтифікату пере­глянуто ставле­н­ня РКЦ до інквізиції, вче­н­ня Ч. Дарвіна, реабілітовано Дж. Бруно, Я. Гуса, Ґ. Ґалілея (1992), канонізовано 482-х осіб і беатифіковано 1343-х. У рік 2000-літ. ювілею Різдва Христового 12 березня публічно просив проще­н­ня за провини Катол. Церкви перед пред­ставниками ін. віро­сповідань. Ви­знав необхідність захисту довкі­л­ля невід­ʼєм. вимогою катол. богословʼя, декларувавши 1999, що знище­н­ня природи може бути смерт. гріхом. Більшість позицій соц. вче­н­ня Катол. Церкви 1980 — поч. 90-х рр. спрямов. на критику комуніст. і капіталіст. су­спільств, зокрема в енцикліці «Laborem exercens» І.-П. ІІ висловив думку про комунізм як форму держ. капіталізму; в енцикліці «Centesimus annus» зупинився на питан­ні, чи може капіталізм після краху комунізму стати єдиною соц. системою для країн, що хочуть від­новити свою економіку? Від­крито говорив про поруше­н­ня людських прав у комуніст. країнах і об­стоював існува­н­ня Катол. Церкви, зокрема й УГКЦ, в СРСР. У березні 1979 надіслав листа кардиналові Йосифові Сліпому з нагоди під­готовки до ювілею 1000-ліття хреще­н­ня Київ. Русі; у березні 1980 ви­знав закон­ність звичай. і вибор. синодів укр. катол. єпис­копів. Того ж року на пропозицію Синоду єпис­копів УГКЦ при­значив М. Любачівського архі­єпис­копом-коадʼютором Йосифа Сліпого (із правом на­ступництва), а 1985 — кардиналом. 1982 номінував архі­єпис­копа М. Марусина секр. Конгрегації для Сх. Церков. Досяг лібералізації у ставлен­ні до Катол. Церкви в СРСР після зу­стрічі 1 грудня 1989 з М. Горбачовим, і, зрештою, долучився до легалізації УГКЦ. Під­тримуючи діяльність РКЦ в Україні, 1985 вручив від­знаки митрополита Апостол. адміністраторові Львів. архідієцезії, єпис­копу М. Яворському; 1996 доручив обовʼязки особистого секр. священикові Львів. архідієцезії М. Мокшицькому. 23–27 червня 2001 від­відав з офіц. візитом Україну, під час якого від­правив у Києві та Львові Службу Божу українською мовою, вшанував памʼять жертв комуніст. і нацист. режимів біля памʼятника Неві­домому воїну, у Биківні та Бабиному Яру; у Львові оголосив беатифікацію 27-ми укр. католиків-мучеників. Зу­стрічався з укр. вірянами, до яких звертався з посла­н­нями, наголошуючи на важливості збереже­н­ня обрядів, традицій і нац. культури. Автор поет. зб. «Księga słowiańska» (1939), «Pieśń o Bogu ukrytym» (1946), «Pieśń o blasku wody» (1950), «Myśl jest przestrzenią dziwna» (1952), «Kamieniołom» (1957), «Rozważanie o śmierci» (1975), «Tryptyk Rzymski» (2003), а також драми про св. Альберта Хмельовського «Brat naszego Boga» (1979; екранізов. 1997, реж. К. Занус­сі). Діє Фонд І.-П. ІІ (від 1981). Памʼятники І.-П. ІІ встановлено в багатьох містах світу, зокрема в Одесі (2008), На­двірній (Івано-Фр. обл., 2009), Тернополі та Немирові (Вінн. обл.; обидва — 2010), Житомирі (2011); також на його честь на­звано одну з площ Львова. 1 травня 2011 Папа Римський Бенедикт ХVI проголосив І.-П. ІІ блажен­ним.

Літ.: T. Szulc. Pope John Paul II, The Biography. New York; London; Toronto; Sydney, 1995; J. Kwitney. Man of the Century: The Life and Times of Pope John Paul II. New York, 1997; Юраш А. Папа Іоанн Павло ІІ. Х., 2005; Косів М. Десять років чека­н­ня // ЛУ. 2011, 4 серп.; Вайґель Дж. Свідок надії: Жит­тєпис Папи Івана-Павла ІІ / Пер. з англ. Л., 2011.

М. Г. Железняк, о. Іван Дацько

Завантажити статтю