Стешенко Ірина Іванівна

СТЕШЕ́НКО Ірина Іванівна (23. 06(05. 07). 1898, Київ — 30. 12. 1987, там само) — акторка, перекладачка. Член СП СРСР (1954). Онука М. Старицького, дочка Івана та Оксани, сестра Ярослава Стешенків, дружина Л. Сердюка, О. Романенка. Закінчила гімназію (1915), Вищі жіночі курси (1918), Вищий музично-драматичний інститут імені М. Лисенка (1920) у Києві. 1920–49 працювала у Київському драматичному театрі імені Т. Шевченка; водночас 1923–33 — у театрі «Березіль». Добре знання сцени і володіння кількома мовами дозволили С. присвятити себе перекладам класичних творів світової драматургії. У її перекладах видані та неодноразово перевидані п’єси «Вовки і вівці», «На людному місці» О. Островського, «Єґор Буличов та інші» М. Горького, «Кумедні манірниці», «Дон Жуан», «Лікар мимоволі», «Міщанин-шляхтич», «Витівки Скапена», «Хворий, та й годі» Ж.-Б. Мольєра, «Отелло», «Ромео і Джульєтта», «Багато галасу з нічого», «Комедія помилок», «Венеціанський купець», «Два веронці» В. Шекспіра, «Дон Карлос» Ф. Шіллера, «Еґмонт» Й. Ґете, «Слуга двом панам», «Господиня заїзду», «Колотнеча в Кйоджі», «Кумедна пригода» К. Ґольдоні, «Крадіжка» Дж. Лондона. Серед прозових перекладів — «Пригоди Гаклберрі Фінна» М. Твена (1966), «Тут не місце для жінки» Г. Лоусона (1970), «Срібні ковзани» М. Доджа (1963; усі — Київ), новели Ґі де Мопассана. Широко використовувала просторічну, діалектну, архаїчну лексику, легко оперувала фразеологізмами, що робило її переклади органічними для українського письменства. Переклала також вірші Ґ. Аполлінера та есеї Е. Крюби, присвячені модерним французьким поетам, дослідження П. Козицького «Спів і музика в Київській Академії» (К., 1971). Серед мемуарних праць — спогади про Леся Курбаса («Лесь Курбас: Спогади сучасників», К., 1969), критичні зауваги до телепередачі «Лесь Курбас» («Літературна Україна», 1969, 31 січня) та спогадів П. Масохи (там само, 1971, 25 червня). Відредагувала переклади В. Черняхівської — «Жерміналь» Е. Золя (1961) та «Місячна долина» Дж. Лондона («Твори», т. 9, 1971; обидва — Київ). У помешканні С. збиралися шістдесятники, зокрема члени Клубу творчої молоді, після провокації КДБ 1973 заборонено друкувати її твори. Зібрала коштовну колекцію картин і порцеляни.

Рекомендована література

1. Кочур Г. Майстри перекладу // Всесвіт. 1966. № 4;
   Google Scholar Internet
2. Зорівчак Р. Великого дідуня гідна онука // Наша культура. [Варшава], 1971. № 9.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю