Стешенко Ірина Іванівна

СТЕШЕ́НКО Ірина Іванівна (23. 06(05. 07). 1898, Київ — 30. 12. 1987, там само) — акторка, пере­кладачка. Член СП СРСР (1954). Онука М. Старицького, дочка Івана та Оксани, сестра Ярослава Стешенків, дружина Л. Сердюка, О. Романенка. Закінчила гімназію (1915), Вищі жіночі курси (1918), Вищий музично-драматичний ін­ститут імені М. Лисенка (1920) у Києві. 1920—49 працювала у Київському драматичному театрі імені Т. Шевченка; водночас 1923—33 — у театрі «Березіль». Добре зна­н­ня сцени і володі­н­ня кількома мовами до­зволили С. присвятити себе пере­кладам класичних творів світової драматургії. У її пере­кладах ви­дані та неодноразово пере­ви­дані пʼєси «Вовки і вівці», «На людному місці» О. Островського, «Єґор Буличов та інші» М. Горького, «Кумедні манірниці», «Дон Жуан», «Лікар мимоволі», «Міщанин-шляхтич», «Витівки Скапена», «Хворий, та й годі» Ж.-Б. Мольєра, «Отел­ло», «Ромео і Джульєт­та», «Багато галасу з нічого», «Комедія помилок», «Венеціанський купець», «Два веронці» В. Шек­спіра, «Дон Карлос» Ф. Шіл­лера, «Еґмонт» Й. Ґете, «Слуга двом панам», «Господиня за­їзду», «Колотнеча в Кйоджі», «Кумедна пригода» К. Ґольдоні, «Крадіжка» Дж. Лондона. Серед прозових пере­кладів — «Пригоди Гаклбер­рі Фінна» М. Твена (1966), «Тут не місце для жінки» Г. Лоусона (1970), «Срібні ковзани» М. Доджа (1963; усі — Київ), новели Ґі де Мопас­сана. Широко використовувала просторічну, діалектну, архаїчну лексику, легко оперувала фразеологізмами, що робило її пере­клади органічними для українського письменства. Пере­клала також вірші Ґ. Апол­лінера та есеї Е. Крюби, присвячені модерним французьким поетам, дослідже­н­ня П. Козицького «Спів і музика в Київській Академії» (К., 1971). Серед мемуарних праць — спогади про Леся Курбаса («Лесь Курбас: Спогади сучасників», К., 1969), критичні за­уваги до телепередачі «Лесь Курбас» («Літературна Україна», 1969, 31 січня) та спогадів П. Масохи (там само, 1971, 25 червня). Від­редагувала пере­клади В. Черняхівської — «Жерміналь» Е. Золя (1961) та «Місячна долина» Дж. Лондона («Твори», т. 9, 1971; обидва — Київ). У помешкан­ні С. збиралися шістдесятники, зокрема члени Клубу творчої молоді, після провокації КДБ 1973 заборонено друкувати її твори. Зібрала коштовну колекцію картин і порцеляни.

Завантажити статтю