Полякін Мирон Борисович

ПОЛЯ́КІН Мирон Борисович (12. 02. 1895, Черкаси — 21. 05. 1941, Москва) — скрипаль, педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1940). Лауреат Всесвітнього конкурсу скрипалів (Нью-Йорк, США, 1925, 1-а премія). Гри на скрипці на­вчався у батька, згодом — у Музично-драматичній школі М. Лисенка (1905—08; кл. скрипки О. Вонсовської); за рекомендацією М. Лисенка, — у Санкт-Петербурзькій консерваторії (згодом Петро­град), яку не закінчив (кл. скрипки Л. Ауера). 24 січня 1909 ви­ступив у цій консерваторії із першим сольним концертом. Був рекомендований до участі в урочистому вечорі з нагоди 50-річчя від дня заснува­н­ня Санкт-Петербурзької консерваторії (16 грудня 1912), де виконав 1-у частину Концерту для скрипки з орке­стром П. Чайковського. Світову славу здобув 1917—26, коли гастролював у Данії, Німеч­чині, Норвегії, Швеції, Фінляндії, 1922 — у США (27 лютого 1922 дебютував у Нью-Йорку), Мексиці. Викладав у Ленін­градській (нині Санкт-Петербург, 1928—36) і Московській (1936—41) консерваторіях. П. — яскравий пред­ставник романтичного напряму в скрипковому виконавстві. Його грі були притаман­ні екс­пресія, натхнен­ність, поетичність, драматизм, роз­маї­т­тя колористичної і штрихової палітри. У репертуарі — Чакона Й.-С. Баха, концерти Л. ван Бетговена, Й. Брамса, Ф. Мендельсона, П. Чайковського, О. Глазунова, Поема Е. Шос­сона, «Крейцерова соната» Л. ван Бетговена, сонати Й. Брамса, Ц. Франка, твори Н. Паґаніні, Г. Ернста, П. Сарасате, Е. Лало, «Міфи» й транс­крипція «Пісні Роксани» з опери «Король Роґер» К. Шимановського тощо. Грав в ансамблі з Г. Нейгаузом, який високо цінував його виконавський талант. Знявся у фільмі «Концерт Бетховена» (1936, режисер В. Шмідтгоф, М. Гавронський). Серед учнів — О. Гілельс (сестра Е. Гілельса), М. Фіхтенгольц, М. Козолупова. Мав записи на грамплатівках.

Завантажити статтю