СИТЕ́НКО Олексій Григорович (12. 02. 1927, с. Нові Млини Батуринського, нині Ніжинського р-ну Чернiгівської обл. — 11. 02. 2002, Київ) — фiзик. Батько Ю. Ситенка. Доктор фізико-математичних наук (1959), професор (1961), академік НАНУ (1982). Заслужений діяч науки і техніки України (1996). Державна премія України в галузі науки і техніки (1992), премії імені К. Синельникова АН УРСР (1976) та імені М. Боголюбова НАНУ (1994), між­народна премія імені В. Тірінга (2000). Державні нагороди СРСР. Закiнчив Харкiвський університет (1949), де 1952–61 й працював: 1960–61 — професор кафедри теоретичної фізики. 1961–67 — завідувач вiд­дiлу теоретичної ядерної фізики Iн­ституту фiзики АН УРСР; 1968–2002 — завідувач вiд­дiлу теорії ядерних реакцій, 1988–2002 — директор Iн­ституту теоретичної фiзики НАНУ (обидва — Київ); одночасно 1964–74 — завідувач, 1975–2002 — професор кафедри теорії ядра та елементарних частинок Київського університету. Головний редактор «Українського фiзичного журналу» (1988–2002). Іноземний член Королівської Шведської АН (1991), почесний член Угорської АН (1997), член Американського фізичного товариства (1992). Наукові дослідже­н­ня у галузі теоретичної ядерної фiзики, фiзики плазми та радiофiзики. Побудував теорiю прямих ядерних реакцiй; перед­бачив дифракцiйне роз­щепле­н­ня нейтрона (спiльно з О. Ахiєзером); створив теорiю дифракцiйних ядерних процесiв при високих енергiях (теорiя Ситенка—Глаубера); сформулював iнтегральні рiвня­н­ня для системи трьох нуклонiв з урахува­н­ням спiнiв та iзоспiнiв частинок (разом з В. Харченком); ви­вчив iнклюзивне роз­сiя­н­ня елекронiв на ядрах при високих енергiях; роз­робив електродинамiку магнето­активної плазми, вперше для якої ввiв тензор дi­електричної проникності з урахува­н­ням просторової та часової дис­персiї; ви­значив iнтенсивнiсть черенкiвського ви­промiнюва­н­ня електричним зарядом при проходжен­ні через феродi­електрики та магнiто­активні середовища; роз­винув теорiю електромагнiтних флюктуацiй у плазмі та перед­бачив у нiй комбiнацiйне роз­сiя­н­ня електромагнiтних хвиль; сформулював флюктуацiйно-дисипативну теорему для нерiвноважної плазми; роз­винув теорiю нелiнiйних процесiв, яку за­стосував для опису турбулентної плазми. Один з iнiцiаторiв-засновникiв проведе­н­ня Мiжнародних конференцiй з фiзики плазми (від 1971). Активний прихильник вжива­н­ня української мови в науцi, культурі та всiх сферах життя. Був серед 139 тих, хто 1989 направив керiвникам радянського уряду і партiї листа з протестом проти закритих судових процесiв і ре­пресiй над українською iнтелiгенцiєю.