Різниченко (Різников) Василь Федорович

Визначення і загальна характеристика

РІЗНИЧЕ́НКО (РІ́ЗНИКОВ) Василь Федорович (псевд. і крипт.: Задніпрянець, Подорожній, Проїзжий, В. Р., Р. В., В. Ас., А. В. та ін.; 16(28). 01. 1892, м. Конотоп Чернігівської губ., нині Сумської обл. — 17. 07. 1938, Київ) — історик, бібліограф, демограф. 1911 закінчив комерційну школу, відтоді навчався у Київському політехнічному інституті. Вміщував публікації у газетах «Діло» та «Сніп». Від 1913 перебував під наглядом жандармерії як діяч товариства «Просвіта» (поширював нелегальну літературу та українські закордонні газети). Працював у статистичному відділі Київської губернської земської управи. Як краєзнавець продемонстрував свою науково-методичну зрілість, розпочавши зі зведення фактографічної бази — видав покажчик «Матеріали для бібліографії Батурина (К., 1915; 1919), де описав всю відому йому літературу за 1740–1919 (349 записів). Автор численних брошур із краєзнавства та історії козацько-старшинської державності 17–18 ст.: «Проект українського університету в Батурині» (1916), «З минулого Батурина: Історичний нарис» (ч. 1–2), «Батуринський шлях» (усі — К., 1916). Розпочав серію життєписів, що мала скласти біографічний словник діячів Конотопщини (П. Прокопович, М. Драгомиров). 1916 працював над історією Конотопу за газетними кореспонденціями (доля цієї праці невідома). 1917 за рекомендацією Ф. Матушевського вступив до Української партії соціалістів-федералістів. У роки Визвольних змагань 1917–21 видавав брошури, що розходилися великими накладами й зазнавали повторних перевидань — про гетьманів І. Мазепу, П. Орлика, Д. Апостола, національні кольори і герб України. У Києві заснував власне видавництво, діяльність якого систематично реєстрували у журналі «Книгарь». Вміщував численні публікації у київській, чернігівській і західноукраїнській періодиці (понад 38 назв видань). Прагнучи одержати формальну освіту, 1918 закінчив Київський комерційний інститут зі ступенем кандидата економічних наук, також навчався у Київському археологічному інституті. За гетьманату 1918 — співробітник канцелярії Міністра земельних справ Української Держави. Значний рукописний матеріал використав у розвідках «Тестамент Прокоповича» (К., 1926), «Степан Панамарьов» (Прилуки, 1928). Від 1928 працював у Інституті демографії АН УРСР (Київ): старший науковий співробітник. За редакцією М. Птухи видано покажчики Р. «Демографія України за 1914–1928 рр.» (1931, 1276 записів) та «Демографічні переписи: Теорія, методологія, організація» (1936, на обкладинці — 1937, 727 записів; обидва — Київ). У рукопису збереглася розвідка Р. «З історії друку на Конотіпщині» (1930), до якої додано покажчик видань за 1880–1919 (135 записів). 10 лютого 1938 заарештований (у його справі проходили також антрополог М. Ткач та мистецтвознавець М. Тарасенко), розстріляний за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі. Під час перегляду справи Р. 1957 М. Птуха засвідчив, що він був «працівником виняткових якостей, відзначався надзвичайною скромністю й дивовижним працелюбством».

Завантажити статтю