Сергій

СЕ́РГІЙ (Страгородський Іван Микола­йович; 11. 01. 1867, м. Арзамас, Росія — 15. 05. 1944, Москва) — церковний діяч РПЦ. Закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богословʼя (1890), на 4-му курсі прийняв чернечий постриг. Був членом Православної духовної місії у Японії; від 1893 — виконувач обовʼязків доцента кафедри Святого Писа­н­ня Санкт-Петербурзької духовної академії та виконувач обовʼязків ін­спектора Московської духовної академії; від 1894 — настоятель російської посольської церкви в Афінах у сані архімандрита. 1895 отримав ступінь магістра богословʼя. 1897 вдруге при­значений до Японії. Від 1899 — ін­спектор, від 1901 — ректор Санкт-Петербурзької духовної академії. У тому ж році хіротонізований на єпис­копа. Від 1905 — єпис­коп Фінляндський і Виборзький; від серпня 1917 — архі­єпис­коп, від листопада — митрополит Владимирський і Шуйський. 1922 увʼязнений. Після звільне­н­ня від 1924 — митрополит Нижньогородський; від 1925 — за­ступник патріаршого місцеблюстителя. 30 листопада 1926 знову увʼязнений. Домовився із ГПУ про спільні дії, 27 березня 1927 звільнений, уві­йшов в управлі­н­ня Церквою. 29 липня 1927 ви­ступив із Декларацією митрополита Сергія 1927 про політичну лояльність РПЦ до радянської влади, що спричинило церковний роз­кол. Однак формальна легалізація не врятувала Церкву від подальшого нище­н­ня. Після зу­стрічі із Й. Сталіним і низки домовленостей у вересні 1943 на архі­єрейському Соборі обраний Патріархом Московським і всієї Русі, очолив церковний рух на всебічну під­римку влади.