Платон (Рождественський)

ПЛАТО́Н (Рождественський Порфирій Федорович; 11. 02. 1866, Гайворонський пов. Курської губ., Росія — 20. 04. 1934, м. Нью-Йорк, США) — церковний діяч. Закінчив Курську духовну семінарію (1886) і Київську духовну академію зі ступенем кандидата богословʼя (1895), де був залишений як професорський стипендіат і працював: від 1896 — доцент, від 1898 — помічник ін­спектора, ін­спектор, екс­траординарний професор, від 1902 — ректор і настоятель Братського Богоявленського монастиря. 1898 захистив магістерську дисертацію «Древний Восток при свете Божествен­ного Откровения». 1887 рукопокладений на священ­ника. 1891 овдовів, 1894 прийняв чернечий постриг. 1902 собором єпис­копів на чолі з митрополитом Київським Феогностом (Лебедєвим) хіротонізований на єпис­копа Чигиринського, вікарія Київської єпархії. Від 1906 видавав журнал «Церковь и народ». 1907 обраний членом 2-ї Державної думи Російської імперії від Києва. Від того ж року — архі­єпис­коп Алеутський і Пів­нічноамериканський; від 1914 — архі­єпис­коп Кишинівський і Хотинський; від 1915 — архі­єпис­коп Карталинський і Кахетинський, Екзарх Грузії і член Святійшого Синоду. 12 березня 1917 після проголоше­н­ня автокефальної Грузинської Православної Церкви новим її главою єпис­копом Леонідом (Окропирідзе, випускник Київської духовної академії) по­збавлений права роз­поряджатися грузинськими єпархіями, залишився главою негрузинських (пере­важно російських) приходів. У тому році неодноразово від імені Синоду РПЦ від­відував Київ, ви­ступав проти автокефалії УПЦ. Від 13 серпня 1917 — митрополит Тифліський і Бакинський, екзарх Кавказький. Провід­ний діяч Всеросійського православного церковного собору 1917, один із кандидатів у патріархи. 1918 пред­ставляв РПЦ на Всеукраїнському православному церковному соборі в Києві. 9(22) лютого 1918 вільним голосува­н­ням кліра та мирян Херсонської єпархії обраний митрополитом Херсонським та Одеським. Після приходу денікінців 1919 — член Тимчасового вищого церковного управлі­н­ня Пів­ден­но-Східної Росії, учасник церковного Собору в м. Ставрополь (Росія). Влітку 1919 від­відав Нью-Йорк, вів пере­говори з президентом США Т.-В. Вільсоном про під­тримку «Білого руху». 1920 повернувся до Одеси. Емігрував до Болгарії, звідти пере­їхав до Стамбула. Член Вищого церковного управлі­н­ня за кордоном. Від 1921 — настоятель російського посольського храму в Афінах. Активно протидіяв автокефалії УПЦ і дис­кредитував її перед Вселенським патріархом. Від квітня 1922 — тимчасово керуючий Алеутської і Пів­нічноамериканської єпархії. 7—9 листопада 1922 на 3-му Всеамериканському церковному соборі обраний правлячим архієреєм Пів­нічноамериканських єпархій із титулом митрополита Всієї Америки і Канади. 29 вересня 1923 звільнений від управлі­н­ня Херсонсько-Одеською єпархією. 16 січня 1924 під тиском радянської влади (намагалася при­брати церковне майно) патріархом Тихоном (Бєлавіним) звільнений від управлі­н­ня. 2—4 квітня 1924 4-й Всеамериканський собор оголосив адміністративну автономію від Московської патріархії зі збереже­н­ням євхаристичного спілкува­н­ня. 1926 Архі­єрейським собором РПЦ за кордоном (РПЦЗ) у Сремських Карловицях (Сербія) звинувачений в автокефалістських прагне­н­нях. 31 січня 1927 єпис­копи Америки і Канади на чолі з П. ви­йшли з під­порядкува­н­ня РПЦЗ. 5 вересня того ж року Архі­єрейський собор РПЦЗ від­сторонив його від управлі­н­ня й заборонив церковне служі­н­ня. 1929 проголосив Пів­нічноамериканську митрополиію. Під тиском радянської влади управлі­н­ня РПЦ вимагало від Платона під­писку про лояльність радянській владі. 16 серпня 1933 Тимчасовий Синод РПЦ від­сторонив його від управлі­н­ня та заборонив служі­н­ня, 11 вересня того ж року П. із під­леглими єпис­копами від­мовилися виконувати це ріше­н­ня до склика­н­ня Всеросійського церковного собору. 1934 Архі­єрейський собор РПЦЗ посмертно зняв з П. заборони, 1946 це також зробив патрірах РПЦ Олексій (Сіманський).

Завантажити статтю