Платон (Рождественський)

Визначення і загальна характеристика

ПЛАТО́Н (Рождественський Порфирій Федорович; 11. 02. 1866, Гайворонський пов. Курської губ., Росія — 20. 04. 1934, м. Нью-Йорк, США) — церковний діяч. Закінчив Курську духовну семінарію (1886) і Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1895), де був залишений як професорський стипендіат і працював: від 1896 — доцент, від 1898 — помічник інспектора, інспектор, екстраординарний професор, від 1902 — ректор і настоятель Братського Богоявленського монастиря. 1898 захистив магістерську дисертацію «Древний Восток при свете Божественного Откровения». 1887 рукопокладений на священника. 1891 овдовів, 1894 прийняв чернечий постриг. 1902 собором єпископів на чолі з митрополитом Київським Феогностом (Лебедєвим) хіротонізований на єпископа Чигиринського, вікарія Київської єпархії. Від 1906 видавав журнал «Церковь и народ». 1907 обраний членом 2-ї Державної думи Російської імперії від Києва. Від того ж року — архієпископ Алеутський і Північноамериканський; від 1914 — архієпископ Кишинівський і Хотинський; від 1915 — архієпископ Карталинський і Кахетинський, Екзарх Грузії і член Святійшого Синоду. 12 березня 1917 після проголошення автокефальної Грузинської Православної Церкви новим її главою єпископом Леонідом (Окропирідзе, випускник Київської духовної академії) позбавлений права розпоряджатися грузинськими єпархіями, залишився главою негрузинських (переважно російських) приходів. У тому році неодноразово від імені Синоду РПЦ відвідував Київ, виступав проти автокефалії УПЦ. Від 13 серпня 1917 — митрополит Тифліський і Бакинський, екзарх Кавказький. Провідний діяч Всеросійського православного церковного собору 1917, один із кандидатів у патріархи. 1918 представляв РПЦ на Всеукраїнському православному церковному соборі в Києві. 9(22) лютого 1918 вільним голосуванням кліра та мирян Херсонської єпархії обраний митрополитом Херсонським та Одеським. Після приходу денікінців 1919 — член Тимчасового вищого церковного управління Південно-Східної Росії, учасник церковного Собору в м. Ставрополь (Росія). Влітку 1919 відвідав Нью-Йорк, вів переговори з президентом США Т.-В. Вільсоном про підтримку «Білого руху». 1920 повернувся до Одеси. Емігрував до Болгарії, звідти переїхав до Стамбула. Член Вищого церковного управління за кордоном. Від 1921 — настоятель російського посольського храму в Афінах. Активно протидіяв автокефалії УПЦ і дискредитував її перед Вселенським патріархом. Від квітня 1922 — тимчасово керуючий Алеутської і Північноамериканської єпархії. 7–9 листопада 1922 на 3-му Всеамериканському церковному соборі обраний правлячим архієреєм Північноамериканських єпархій із титулом митрополита Всієї Америки і Канади. 29 вересня 1923 звільнений від управління Херсонсько-Одеською єпархією. 16 січня 1924 під тиском радянської влади (намагалася прибрати церковне майно) патріархом Тихоном (Бєлавіним) звільнений від управління. 2–4 квітня 1924 4-й Всеамериканський собор оголосив адміністративну автономію від Московської патріархії зі збереженням євхаристичного спілкування. 1926 Архієрейським собором РПЦ за кордоном (РПЦЗ) у Сремських Карловицях (Сербія) звинувачений в автокефалістських прагненнях. 31 січня 1927 єпископи Америки і Канади на чолі з П. вийшли з підпорядкування РПЦЗ. 5 вересня того ж року Архієрейський собор РПЦЗ відсторонив його від управління й заборонив церковне служіння. 1929 проголосив Північноамериканську митрополиію. Під тиском радянської влади управління РПЦ вимагало від Платона підписку про лояльність радянській владі. 16 серпня 1933 Тимчасовий Синод РПЦ відсторонив його від управління та заборонив служіння, 11 вересня того ж року П. із підлеглими єпископами відмовилися виконувати це рішення до скликання Всеросійського церковного собору. 1934 Архієрейський собор РПЦЗ посмертно зняв з П. заборони, 1946 це також зробив патрірах РПЦ Олексій (Сіманський).

Завантажити статтю