Позичанюк Йосип

ПОЗИЧАНЮ́К Йосип (псевдо: Шугай, Шаблюк, Євшан, Рубайгада, Стожар, Чубенко, Шахай; 25. 03. 1913, м-ко Дашів Липовецького пов. Київської губ., нині с-ще Гайсинського р-ну Вінницької обл. — 22. 12. 1944, с. Юшківці Жидачівського, нині Стрийського р-ну Львівської обл.) — письменник, діяч ОУН. Закінчив Ніжинський інститут соціального виховання (Чернігівська обл.). Від 1939 — на журналістській роботі у Львові. Член Проводу ОУН, від червня 1941 — Державний секретар інформації і пропаганди Українського державного правління на чолі з прем’єром Я. Стецьком. Учасник Похідної групи ОУН(б), очолюваної Д. Мироном, по дорозі до Києва у вересні 1941 заарештований ґестапо й вивезений до Львова, а потім до Кракова. 1942 втік із концтабору Аушвіц, повернувся в Україну, вступив до лав УПА. З весни 1943 — полковник і член Головної команди УПА на Волині, політичний командир УПА, увійшов до Головної ради ОУН. У серпні 1943 взяв участь у 3-му Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б). Ініціатор створення чужонаціональних відділів УПА для боротьби зі сталінським режимом, співорганізатор Конференції поневолених народів Східної Європи й Азії (листопад 1943). Головний редактор низки підпільних видань, зокрема газет «За самостійну Україну» (1943), «За Українську Державу» (1944). Учасник Великого збору Української головної визвольної ради, член її Президії і керівник осередку інформації й пропаганди (1944). Писав новели, тематичний розмах яких досить широкий. Тут і образи підрадянських людей, які під терором та страхом переслідування тікали в найдальші закутки СРСР, у далеке південне плавання, і психологічний малюнок безвихідного стану заґратованого в’язня, і партизанщина з її свавіллям, жорстокістю та героїзмом, і трагедія знищеної війною родини, і страшний малюнок з 2-ї світової війни, масові жертви. П. у своїх новелах розробляв і поглиблював ті стилеві позиції української модерної літератури, що беруть свій початок від М. Коцюбинського, В. Стефаника, В. Винниченка і востаннє виявилися у творах Г. Косинки та А. Любченка. Характеристичні особливості його творів — пластичність розповіді, лаконізм, простота і ясність мови, відсутність манірности, надуманості та штучної вигадки, безпосередність, щирість, інтимність і людяність відтворюваних образів, ситуацій та подій. В основі розгортання сюжету завжди лежить принцип контрасту. Його новели вміщували у часописах «Література і мистецтво» (1941) — «На рідній землі» (ч. 1), «Нащадки» (ч. 5); «Пробоєм» (1943) — «Три брати і всі однакові», «Вирушали хлопці», «Зваба» (усі — ч. 3), «Гуляйпільські хлопці», «Чемпіон», «Іскра» (усі — ч. 4), «Синок», «Зелений шум» (обидві — ч. 5), «Життя», «В житах» (обидві — ч. 6); «Наші дні» (1943) — «Мартини» (ч. 5); «За Українську Державу» (1945) — «У полі» (ч. 6) та ін. Деякі з творів багато разів передруковували у різних еміграційних виданнях, зокрема «Український самостійник», «Шлях перемоги», «Авангард», «Українська думка», а також опублікували в часописах «Transitus», «Дзвін». Загинув у бою із підрозділом НКВС. У рідному с-щі та в Ніжині на Стіні Героїв йому встановлено меморіальні дошки.

Завантажити статтю