Позичанюк Йосип

ПОЗИЧАНЮ́К Йосип (псевдо: Шугай, Шаблюк, Євшан, Рубайгада, Стожар, Чубенко, Шахай; 25. 03. 1913, м-ко Дашів Липовецького пов. Київської губ., нині с-ще Гайсинського р-ну Він­ницької обл. — 22. 12. 1944, с. Юшківці Жидачівського, нині Стрийського р-ну Львівської обл.) — письмен­ник, діяч ОУН. Закінчив Ніжинський ін­ститут соціального вихова­н­ня (Чернігівська обл.). Від 1939 — на журналістській роботі у Львові. Член Проводу ОУН, від червня 1941 — Державний секретар інформації і пропаганди Українського державного правлі­н­ня на чолі з премʼєром Я. Стецьком. Учасник Похідної групи ОУН(б), очолюваної Д. Мироном, по дорозі до Києва у вересні 1941 заарештований ґестапо й вивезений до Львова, а потім до Кракова. 1942 втік із концтабору Аушвіц, повернувся в Україну, вступив до лав УПА. З весни 1943 — полковник і член Головної команди УПА на Волині, політичний командир УПА, уві­йшов до Головної ради ОУН. У серпні 1943 взяв участь у 3-му Над­звичайному Великому Зборі ОУН(б). Ініціатор створе­н­ня чужонаціональних від­ділів УПА для боротьби зі сталінським режимом, спів­організатор Конференції поневолених народів Східної Європи й Азії (листопад 1943). Головний редактор низки під­пільних ви­дань, зокрема газет «За само­стійну Україну» (1943), «За Українську Державу» (1944). Учасник Великого збору Української головної визвольної ради, член її Президії і керівник осередку інформації й пропаганди (1944). Писав новели, тематичний роз­мах яких досить широкий. Тут і образи під­радянських людей, які під терором та страхом пере­слідува­н­ня тікали в найдальші закутки СРСР, у далеке пів­ден­не плава­н­ня, і психологічний малюнок без­вихідного стану заґратованого вʼязня, і партизанщина з її сваві­л­лям, жорстокістю та героїзмом, і трагедія знищеної війною родини, і страшний малюнок з 2-ї світової війни, масові жертви. П. у своїх новелах роз­робляв і по­глиблював ті стилеві позиції української модерної літератури, що беруть свій початок від М. Коцюбинського, В. Стефаника, В. Вин­ниченка і востан­нє виявилися у творах Г. Косинки та А. Любченка. Характеристичні особливості його творів — пластичність роз­повіді, лаконізм, простота і ясність мови, від­сутність манірности, надуманості та штучної вигадки, без­посередність, щирість, інтимність і людяність від­творюваних образів, ситуацій та подій. В основі роз­горта­н­ня сюжету завжди лежить принцип контрасту. Його новели вміщували у часописах «Література і мистецтво» (1941) — «На рідній землі» (ч. 1), «Нащадки» (ч. 5); «Пробоєм» (1943) — «Три брати і всі однакові», «Вирушали хлопці», «Зваба» (усі — ч. 3), «Гуляйпільські хлопці», «Чемпіон», «Іскра» (усі — ч. 4), «Синок», «Зелений шум» (обидві — ч. 5), «Життя», «В житах» (обидві — ч. 6); «Наші дні» (1943) — «Мартини» (ч. 5); «За Українську Державу» (1945) — «У полі» (ч. 6) та ін. Деякі з творів багато разів перед­руковували у різних еміграційних ви­да­н­нях, зокрема «Український само­стійник», «Шлях пере­моги», «Авангард», «Українська думка», а також опублікували в часописах «Transitus», «Дзвін». Загинув у бою із під­роз­ділом НКВС. У рідному с-щі та в Ніжині на Стіні Героїв йому встановлено меморіальні дошки.

Завантажити статтю