Чехівський Володимир Мусійович
ЧЕХІ́ВСЬКИЙ Володимир Мусійович (19. 07. 1876, с. Горохуватка Київського пов. Київської губ., нині Обухівського р-ну Київської обл. — 03. 11. 1937, урочище Сандармох поблизу м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) — громадсько-політичний і церковний діяч. Брат М. Чехівського. Закінчив Київські духовні училище (1890), семінарію (1896) і академію (1900; зі ступенем кандидата богослов’я). Від 1901 — помічник інспектора Подільської духовної семінарії (м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельницької обл.); від 1902 — Київської духовної семінарії; від 1905 учителював у Черкаських духовному училищі та чоловічій гімназії. Автор численних публікацій про проблеми відносин держави і Церкви. Співініціатор заснування Всеукраїнської учительської спілки (1905). У 1897 приєднався до соціалістичного руху. 1902–04 — член РУПу, згодом — УСДРП. 1906 обраний депутатом 1-ї Державної думи Російської імперії. Після її розпуску в тому ж році висланий у м. Вологда (Росія). 1907 повернувся до Києва, від 1908 мешкав в Одесі під гласним наглядом поліції. Учителював, брав активну участь у діяльності місцевої філії товариства «Просвіта», редагував газету «Українське слово», від березня 1917 очолював одеський комітет УСДРП. У квітні 1917 обраний членом УЦР. У жовтні–листопаді 1917 — голова Одеського ревкому; від листопада 1917 — політкомісар Одеси від УЦР, водночас — губернський комісар освіти Херсонщини. На початку 1918 обраний членом ЦК УСДРП. За гетьманату П. Скоропадського очолював департамент загальних справ Міністерства віросповідань Української Держави. Один із керівників підготовки антигетьманського повстання, у грудні 1918 — голова Українського революційного комітету. Від грудня 1918 до лютого 1919 — голова Ради міністрів і Міністр закордонних справ УНР. Фактично створив новий апарат МЗС, у зовнішній політиці виступав за порозуміння з більшовицькою Росією. Пішов у відставку через опозицію до С. Петлюри. 1920 став одним із лідерів Української комуністичної партії (незалежних). Від жовтня 1920 — радник митрополита Василя (Липківського), голова ідеологічної комісії УАПЦ, брав участь у роботі Пастирських курсів УАПЦ. Працював у Історико-філологічному відділенні ВУАН, був професором Київських медичного та політехнічного інститутів (1921–22). Автор статей на суспільні та релігійні теми у журналах «Україна», «Церква і життя» та ін. Підготував тези на Всесвітній християнський конгрес у Стокгольмі (1925), у яких намагався синтезувати ідеї соціального визволення і справедливості з догматами Церкви. Голова 2-го Всеукраїнського собору УАПЦ (1927). За релігійні переконання зазнавав утисків з боку радянської влади, перебував під наглядом ОГПУ. 29 липня 1929 заарештований у справі Спілки визволення України, 19 квітня 1930 засуджений до розстрілу, заміненого на 10-річне ув’язнення. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення (РФ). Розстріляно відповідно до рішення «трійки» Управління НКВС у Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937. Реабілітовано 1989. У 2006 Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні з портретом Ч., на його честь перейменовано провулок у м. Первомайськ Миколаївської обл.
Додаткові відомості
- Державний архів
- Центр. держ. арх. громад. об’єднань України. Ф. 263, спр. 52735 фп; Держ. арх. СБУ. Ф. 6, спр. 67098, т. 45–47.
Рекомендована література
- Шульгин О. Без території: ідеологія та чин уряду УНР на чужині. Париж, 1934;
- Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки Визволення України». К., 1995;
- Веденеев Д., Шевченко С. Премьер-богослов // Киевский телеграф. 2001, 16 июля;
- Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби України в 1917–1923 роках. К., 2006;
- Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917–1920 рр. О., 2011.
Завантажити статтю
Людина 
