ХОРУ́НЖИЙ Юрій Михайлович (05. 08. 1937, Київ — 04. 12. 2007, там само) — письмен­ник, журналіст. Син М. Хорунжого, чоловік М. Положевець. Член НСПУ (1977). Премії імені А. Головка (1990), імені В. Косовського (2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005). Закінчив Київський геолого-роз­відувальний технікум (1954), заочно Московський ін­ститут нафтохімічної та газової промисловості (1962). Працював 1955–78 у геологічних та геофізичних екс­педиціях на території України, Казах­стану, РФ; 1979–82 — старшим редактором журналу «Україна»; 1995–96 — директором Бюро пропагува­н­ня художньої літератури. Головний редактор журналу «Зона» (1991–2007). Голова творчого обʼ­єд­на­н­ня київських прозаїків (1991–98). У доробку — повісті та оповіда­н­ня, окремі з них пере­кладені російською мовою (книга «Глаза в зеркале», Москва, 1984). Упорядник ви­дань «Дерево памʼяті» (1991–92), «Опера СВУ — музика ГПУ» (1992), «Валерій Марченко. Листи до матері з неволі» (1994, спів­авт.), «Марія: Зб. ст. і спогадів» (1999), «Людмила Старицька-Черняхівська: Вибр. твори» (2000), «Володимир Косовський. Дума денна й нічна», «Василь Гурдзан: Публіцистика» (обидва — 2001), «Спів­ець душі народної» (2003; спів­авт.). Автор низки есеїв про ре­пресованих діячів української культури, публікацій з історії України, а також статей до УЛЕ, ЕСУ. На вул. О. Гончара в Києві Х. встановлено меморіальну дошку.