Хорунжий Юрій Михайлович
ХОРУ́НЖИЙ Юрій Михайлович (05. 08. 1937, Київ — 04. 12. 2007, там само) — письменник, журналіст. Син М. Хорунжого, чоловік М. Положевець. Член НСПУ (1977). Премії імені А. Головка (1990), імені В. Косовського (2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005). Закінчив Київський геолого-розвідувальний технікум (1954), заочно Московський інститут нафтохімічної та газової промисловості (1962). Працював 1955–78 у геологічних та геофізичних експедиціях на території України, Казахстану, РФ; 1979–82 — старшим редактором журналу «Україна»; 1995–96 — директором Бюро пропагування художньої літератури. Головний редактор журналу «Зона» (1991–2007). Голова творчого об’єднання київських прозаїків (1991–98). У доробку — повісті та оповідання, окремі з них перекладені російською мовою (книга «Глаза в зеркале», Москва, 1984). Упорядник видань «Дерево пам’яті» (1991–92), «Опера СВУ — музика ГПУ» (1992), «Валерій Марченко. Листи до матері з неволі» (1994, співавт.), «Марія: Зб. ст. і спогадів» (1999), «Людмила Старицька-Черняхівська: Вибр. твори» (2000), «Володимир Косовський. Дума денна й нічна», «Василь Гурдзан: Публіцистика» (обидва — 2001), «Співець душі народної» (2003; співавт.). Автор низки есеїв про репресованих діячів української культури, публікацій з історії України, а також статей до УЛЕ, ЕСУ. На вул. О. Гончара в Києві Х. встановлено меморіальну дошку.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Вісім місяців — лише мить. 1967; Дзвонити тричі. 1971; Давні мелодії. 1971; Дивний камінь. 1976; Шість балів за впертість. 1982; Гонитва до мосту. 1983 (співавт.); Ярмарок у Дрогобичі. 1984; Літа надій. 1986; Борвій. 1987; Коли промовлять фальконети. 1988; Таємна грамота. 1990; Серця міддю не окути. 1990; Людям мила. 1993; Злет і заземлення Григорія Полетики. 1994; Сага про Ярославових доньок. 1997 (співавт.); Українські меценати. Доброчинність — наша риса. 2001; Вірую. 2001; Микола Плав’юк. Україна — життя моє. Т. 1. Від селянського сина — до державника. 2002 (співавт.); Шляхетні українки. 2003; Любов маєш — маєш згоду. 2003; Мужі чину. 2005; Садовський садить сад — з Марією і без. 2005 (усі — Київ).
Рекомендована література
- Меншій А. Проблеми публіцистики Ю. Хорунжого // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузів. зб. 2002. Вип. 7;
- Її ж. Від історичної правди до правди художньої (на прикладі історико-біографічних романів Ю. Хорунжого) // Сучасний погляд на літературу. Зб. наук. пр. 2002. Вип. 8;
- Юрій Михайлович Хорунжий: Біобібліогр. покажч. 2006 (усі — Київ).
Завантажити статтю
Людина 
