Різниченко Олекса Сергійович

РІЗНИЧЕ́НКО Олекса Сергі­йович (справжнє — Різників; 24. 02. 1937, м. Єнакієве, нині Горлівського р-ну Донецької обл.) — письмен­ник, мово­знавець, громадський діяч. Член НСПУ (1990). Премії імені П. Тичини (1995), імені К. Паустовського (1999), імені Т. Мельничука (2004), імені С. Олійника, імені Б. Грінченка (обидві — 2011), імені Я. Дорошенка (2015), імені Т. Осьмачки (2016), імені Л. Череватенка (2017), імені Ю. Горліса-Горського (2018), імені Є. Маланюка (2019). Повний кавалер ордена «За заслуги» (2005, 2009, 2018). Закінчив Одеське театральне художньо-технічне училище (1958) та філологічний факультет Одеського університету (1968). У 1948 сімʼя Р. пере­їхала до м. Первомайськ Миколаївської обл., де він від 1952 від­відував літературну студію при місцевій газеті «Прибузький комунар», в якій того ж року дебютував добіркою віршів. Восени 1959 заарештований, за звинуваче­н­ням в антирадянській діяльності засуджений до 1,5 р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Мордовії (РФ). Після звільне­н­ня працював електриком у Первомайську. Від 1963 — в Одесі. 1964—67 — літпрацівник багатотиражки «Одеський політехнік». Деякий час працював на Одеській телестудії, звідки був звільнений з ідеологічних міркувань. 1969 в одеському видавництві «Маяк» мала вийти запланована книжка віршів Р. «Вибухає весна», однак І. Дузь подав негативну рецензію і з нею зволікали до чергового увʼязне­н­ня автора. Вдруге заарештований 11 жовтня 1971 за сфабрикованою справою трьох т. зв. націоналістів О. Притики, Н. Строкатої-Караванської та Р., 19 травня 1972 засуджений до 5,5 р. таборів суворого режиму. Термін від­бував у таборі ВС-389/36 (с-ще Кучино Пермської обл., РФ). Про це опублікував ста­т­тю «Я винен тим, що українець» у журналі «Україна» (1990, № 36, 37; перед­рукована у збірці віршів «Терновий вогонь», К., 1993). Після звільне­н­ня 1977 повернувся до Первомайська. Реабілітований 1991. Не друкували 20 р., навіть у ра­йон­ній газеті; у часи «пере­будови» почав активно публікувати свої твори. 1990—95 — вла­скор миколаївської обласної газети «Радянське Прибуж­жя». Від 1995 — в Одесі. Очолював літературну студію «Гарт» міського Палацу дитячої творчості (від 1998). На­прикінці 1980-х рр. брав участь в організації Народного руху України, Товариства української мови імені Т. Шевченка (згодом — «Просвіта», певний час був головою її Одеської обласної організації). 1997 уві­йшов до керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» імені В. Стуса, директор музею ре­пресованих «Не дати забу­т­тю». Вірші Р. вражають філософською глибиною, емоційністю, алегоричністю, новаторським пошуком форм і ритмів. Автор понад 100 сонетів на дві рими, що склали цикл «Двострун­не грало», і влучних афористичних мініатюр; публіцистичних статей у часописах «Зона», «Березіль», «Сучасність», «Київ», «Курʼєр Кривбасу» та ін. Уклав «Одноримки: Словник омонімів та схожословів» (2001; 2011), «Складівниця української мови: Словник складів» (2003), «Словогрона українські: Стислий кореневий словник» (8 вип., 2018—20) тощо. Зібрав і упорядкував словник голодомору «Їдло 33-го» (2003), упорядник ви­дань «Донька Одеси: Ніна Строката в документах і спогадах» (2005), «Одеська хвиля: Документи, твори, спогади вʼязнів сумлі­н­ня» (2006—10, спів­авт.; усі — Одеса).

Завантажити статтю