Болдині гори
БО́ЛДИНІ ГО́РИ — історична місцевість на правому березі Десни в Чернігові. Памʼятка садово-паркового мистецтва (від 1972). Назва походить від давньословʼянського «болд» — дуб. Гори утворюють 20—35-метрові пагорби, розгорнуті дугою на південь від заплави р. Стрижня. Заселені з давніх часів, зберегли історичні, археологічні та архітектурні памʼятки. На Б. г. розташовано курганний комплекс — один із найбільших некрополів Київської Русі 9—11 ст. (6 курганних груп, що визначали заселену територію міста), повʼязаний із поселенням на чернігівському Подолі. 1872 і 1908 досліджував Д. Самоквасов, 1965 — С. Ширинський. Нараховує близько 230-ти курганів, найбільші серед яких — Гульбище та Безіменний. Тут також знаходяться болдиногірські печери — памʼятки давньоруської підземної культової архітектури. Найбільш досліджені Антонієві, Єлецькі, Аліпієві та Лаврентієві (нові) печери. Антонієві печери засновані св. Антонієм Печерським, 1069 розпочато будівництво печерного комплексу. У 11—18 ст. їх неодноразово перебудовували і розширювали. У середині 12 ст. створено новий печерний комплекс — Онуфрієві печери (не збереглися). Уцілілий підземний архітектурно-просторовий комплекс Антонієвих печер складається із системи галерей, підземних храмів, чернечих келій, окремих споруд і приміщень, що у 4 яруси пронизують один із пагорбів Б. г. Загальна довжина Антонієвих печер — 315 м. Найдавніший ярус розташований на глибині 12 м. На 2-му ярусі — церква св. Антонія і Феодосія (найбільша за розмірами, її висота 8,4 м), на 3-му — каплиця з похованнями, на 4-му — церква св. Миколи Святоші та келія св. Антонія Печерського. 1980 розпочато реставраційні роботи. Антонієві печери були одним із центрів чернечого руху в Київській Русі, після 17 ст. традиції ісихазму в монастирі втрачено, монахи перейшли жити на поверхню Б. г. і заснували Троїцьку обитель. Єлецькі печери засновано св. Антонієм Печерським на території колишнього княжого дитинця на Єлецьких горах, де нині розташований Єлецький Свято-Успенський жіночий монастир. Єлецькі печери — обʼємний архітектурно-підземний комплекс, що знаходиться під південною частиною Єлецького монастиря. Комунікації печер зʼєднують Успенський собор 12 ст. із теплою Петропавлівською церквою. Вхід у підземелля — у південно-західній частині головного храму монастиря, у каплиці Знамення Богородиці. Звідси довгий дугоподібний, викладений цеглою підземний хід веде до теплої церкви і закінчується 2-ма поверхами цегляних підземних камер. Верхній поверх східцями зʼєднаний з церквою св. Петра і Павла. Наступна ділянка підземного комплексу, також 2-поверхова, розміщена під теплою церквою. Підземелля складається із великих цегляних приміщень різного розміру. Вихід із них — на схилі гори з боку архієрейськго садка; наявні також вентиляційні виходи. Нині Єлецькі печери частково засипані. Неподалік від Єлецького монастиря 1983 відкрито руїни мурованого храму кінця 12 ст., де виявлено залишки печер давньоруського періоду. Існують підземні галереї і у товщі пагорба чернігівського дитинця (нині валу): з південного боку Спаського собору, на південний схід та схід від Борисоглібського собору. Знайдено також підземну галерею, що у 17 ст. зʼєднувала Чернігівську фортецю з Десною. Аліпієві печери започатковано 1918 на Б. г. із південного боку Троїцького монастиря чернігівським старцем-ісихастом, духівником катакомбної Істинно-Православної Церкви на Чернігівщині ігуменом Аліпієм (Яковенком). Це підземний лабіринт, в основу якого покладено замкнену галерею у вигляді вісімки. Від неї прорито тунелі, що закінчуються господарськими та житловими помешканнями (келіями-ісихастеріями), ризницею та склепом (ходи довжиною близько 130 м). У центрі комплексу розташовано 3-банний храм (засипаний після 1943). Усі помешкання прикрашено різьбленими зображеннями, іконами та українськими орнаментальними розписами. Лаврентієву (західну) печеру викопав 1918 Лаврентій (Проскура) в урочищі Маліїв Рів за 85 м від огорожі Троїцького монастиря. Вхід до неї був висотою близько 2 м і завширшки 70 см. Галерея веде до просторої підземної церкви (площа близько 30 м2, висота близько 7 м), у північно-східному напрямку від якої є 2 ходи. У печері збереглася келія св. Лаврентія Чернігівського. Лаврентієва печера деякий час була притулком для таємного катакомбного монастиря Істинно-Православної Церкви. Південніше Троїцького монастиря існувала безіменна печера. 1938 у Холодному Яру ігумен Лаврентій (Проскура) таємно викопав невелику печеру-храм, де у роки переслідувань Церкви він нелегально відправляв богослужіння.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
