Федорченко Іван Михайлович

ФЕДО́РЧЕНКО Іван Михайлович (18(31). 10. 1909, м. Таганрог, нині Ростовської обл., РФ — 26. 12. 1997, Київ) — матеріало­знавець, фахівець у галузі порошкової металургії. Доктор технічних наук (1953), професор (1954), академік НАНУ (1961). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1970). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1979), премія імені Є. Патона АН УРСР (1968). Державні нагороди СРСР. Закінчив Камʼянський вечірній робітничий ін­ститут (нині Дні­пропетровської обл., 1930). Працював 1930—35 на заводах Камʼянського та Таганрога; 1935—52 — у НДІ сільськогосподарського машинобудува­н­ня (Москва); від 1952 — один із засновників у Києві Лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, на базі якої 1955 сформовано Ін­ститут про­блем матеріало­знавства НАНУ (Київ), де був за­ступником директора з наукової роботи та очолював дослідже­н­ня у галузі теоретичних основ порошкової металургії і роз­робле­н­ня спеціальних металокерамічних сплавів та матеріалів. 1957—62 — головний учений секретар Президії, 1963—88 — академік-секретар Від­діле­н­ня фізико-технічних про­блем матеріало­знавства АН УРСР, від 1988 — радник Президії НАНУ. Разом з В. Єременком, Г. Писаренком, І. Францевичем та ін. заклав під­валини роз­витку матеріало­знавства в Україні. Заснував ві­дому в світі наукову школу. Був одним із основоположників вітчизняної порошкової металургії та металургії волокон і волокнистих матеріалів. Разом із колегами створив низку антифрикційних, фрикційних, фільтрових металокерамічних спеціальних сплавів та матеріалів. Дослідив основні закономірності процесу спече­н­ня металевих порошків і створе­н­ня матеріалів із за­даними властивостями для екс­тремальних умов екс­плуатації, технологій їх одержа­н­ня та виготовле­н­ня виробів для ядерної енергетики, електроніки, авіаракетобудува­н­ня і транс­порт­ного машинобудува­н­ня. Роз­робив сучасну теорію механізму тертя вузлів машин і механізмів.

Завантажити статтю