Флоровський Антоній Васильович

ФЛОРО́ВСЬКИЙ Антоній Васильович (01(13). 12. 1884, м. Єлисавет­град, нині Кропивницький — 27. 03. 1968, Прага) — історик. Брат Г. Флоровського, племін­ник Михайла та Сергія Попруженків. Доктор історичних наук (1936), професор (1948). Закінчив 4-у класичну гімназію (1903) та історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі (1908), де був залишений для під­готовки до професорського зва­н­ня на кафедрі російської історії (1908—11). Студентська робота «Крестьянский во­прос в законодательной комис­сии 1767 г.» була від­значена золотою меда­л­лю (1907), а створена на її основі моно­графія (О., 1910) стала першою науковою публікацією Ф. Від 1907 викладав в Одеському комерційному училищі; від 1911 — в Одеському єпархіальному училищі; від 1911 — приват-доцент, від 1916 — професор кафедри російської історії Новоросійського університету. Також читав лекції на Одеських вищих жіночих курсах (1915—20), на економічному факультеті Одеського політехнічного ін­ституту (1918—20). Член Історико-філологічного (1908) та Бібліо­графічного (1911) товариств при університеті, Одеського словʼянського благодійного товариства імені Кирила та Мефодія, Одеського товариства історії і старожитностей (1911—22, його остан­ній секретар), завідувач Археологічного музею, бібліотекар Одеської публічної бібліотеки (1914—21). У Московському університеті захистив магістерську дисертацію «Со­став Законодательной комис­сии 1767—1774 гг.» (1916). У серпні 1917 обраний членом помісного собору Православної Всеросійської Церкви, брав участь у 1-й сесії. Після реорганізації Новоросійського університету — професор Одеських гуманітарно-су­спільного ін­ституту (1920—21), археологічного ін­ституту, ін­ституту народного господарства, ін­ституту народної освіти (усі — 1921—22). Водночас 1920—22 працював у Одеському обласному управлін­ні архівними справами (помічник завідувача) й Одеській центральній комісії з концентрації та роз­робки історико-революційних матеріалів при цьому ж управлін­ні (у серпні—грудні 1920 — виконувач обовʼязків завідувача управлі­н­ня та голови комісії); 1921—22 — в Одеській публічній бібліотеці: березень—листопад 1921 — директор. 19 вересня 1922 висланий з країни згідно з декретом ВУЦВК «Про адміністративне висла­н­ня за кордон» від 1 серпня 1922. Мешкав у Туреч­чині, Софії, Белґраді, згодом оселився у Празі. 1923—30 очолював історико-філологічне від­діле­н­ня Російської на­вчальної колегії; від 1924 — член, 1938—40 — голова Руського історичного товариства; від 1929 — член Словʼянського ін­ституту; від 1930 — член, 1933—45 — голова вченої комісії Російського закордон­ного історичного архіву, що збирав ви­да­н­ня і документи політ­емі­грантів. Учасник зʼ­їздів російських вчених за кордоном: Празького (1924), Белґрадського (1928), Софійського (1930), 2-х між­народних кон­гресів істориків, 2-х зʼ­їздів славістів та кон­гресу візантиністів. 1936 захистив докторську дисертацію «Чехи и восточные славяне. Очерки по истории чешско-рус­ских отношений (X—XVIII вв.)». Від 1933, після нострифікації свого російського диплому, викладав на філософському факультеті Карлового університету в Празі: 1948—57 — ординарний професор кафедри російської історії. 1946 одержав радянське громадянство, але на батьківщину не повернувся. 1957 отримав ступінь доктора історичних наук згідно з новими правилами про вчені зва­н­ня у Чехословач­чині. Наукові дослідже­н­ня: соціально-економічна історія та історія права Російської імперії у 18—19 ст., історія чесько-східнословʼянських звʼязків, починаючи від давньої історії до 19 ст., історія Угорської Русі. З початку наукової діяльності ви­вчав історію кріпосного права в Російській імперії, зокрема у пів­ден­них губерніях, з часів Катерини II до процесу його скасува­н­ня та селянське пита­н­ня у 1860—70-х рр. Не­зважаючи на суперечність деяких положень, його праці, завдяки значній документальній базі, зберігають свою цін­ність донині. У 1910—20-х рр. вів наукову роботу використовуючи лише матеріали одеських архівів і бібліотек. Зна­йшов і опублікував неві­домі науковій спільноті документи з історії пів­ден­ного краю — «Со­брание высочайших грамот и указов...».