Флоровський Антоній Васильович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Флоровський Антоній Васильович
Діяльність:: історик
Дата народження:: 13 груд. 1884
Дата смерті:: 27 берез. 1968
Вчене звання:: професор

ФЛОРО́ВСЬКИЙ Антоній Васильович (01(13). 12. 1884, м. Єлисаветград, нині Кропивницький — 27. 03. 1968, Прага) — історик. Брат Г. Флоровського, племінник Михайла та Сергія Попруженків. Доктор історичних наук (1936), професор (1948). Закінчив 4-у класичну гімназію (1903) та історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі (1908), де був залишений для підготовки до професорського звання на кафедрі російської історії (1908–11). Студентська робота «Крестьянский вопрос в законодательной комиссии 1767 г.» була відзначена золотою медаллю (1907), а створена на її основі монографія (О., 1910) стала першою науковою публікацією Ф. Від 1907 викладав в Одеському комерційному училищі; від 1911 — в Одеському єпархіальному училищі; від 1911 — приват-доцент, від 1916 — професор кафедри російської історії Новоросійського університету. Також читав лекції на Одеських вищих жіночих курсах (1915–20), на економічному факультеті Одеського політехнічного інституту (1918–20). Член Історико-філологічного (1908) та Бібліографічного (1911) товариств при університеті, Одеського слов’янського благодійного товариства імені Кирила та Мефодія, Одеського товариства історії і старожитностей (1911–22, його останній секретар), завідувач Археологічного музею, бібліотекар Одеської публічної бібліотеки (1914–21). У Московському університеті захистив магістерську дисертацію «Состав Законодательной комиссии 1767–1774 гг.» (1916). У серпні 1917 обраний членом помісного собору Православної Всеросійської Церкви, брав участь у 1-й сесії. Після реорганізації Новоросійського університету — професор Одеських гуманітарно-суспільного інституту (1920–21), археологічного інституту, інституту народного господарства, інституту народної освіти (усі — 1921–22). Водночас 1920–22 працював у Одеському обласному управлінні архівними справами (помічник завідувача) й Одеській центральній комісії з концентрації та розробки історико-революційних матеріалів при цьому ж управлінні (у серпні–грудні 1920 — виконувач обов’язків завідувача управління та голови комісії); 1921–22 — в Одеській публічній бібліотеці: березень–листопад 1921 — директор. 19 вересня 1922 висланий з країни згідно з декретом ВУЦВК «Про адміністративне вислання за кордон» від 1 серпня 1922. Мешкав у Туреччині, Софії, Белґраді, згодом оселився у Празі. 1923–30 очолював історико-філологічне відділення Російської навчальної колегії; від 1924 — член, 1938–40 — голова Руського історичного товариства; від 1929 — член Слов’янського інституту; від 1930 — член, 1933–45 — голова вченої комісії Російського закордонного історичного архіву, що збирав видання і документи політемігрантів. Учасник з’їздів російських вчених за кордоном: Празького (1924), Белґрадського (1928), Софійського (1930), 2-х міжнародних конгресів істориків, 2-х з’їздів славістів та конгресу візантиністів. 1936 захистив докторську дисертацію «Чехи и восточные славяне. Очерки по истории чешско-русских отношений (X–XVIII вв.)». Від 1933, після нострифікації свого російського диплому, викладав на філософському факультеті Карлового університету в Празі: 1948–57 — ординарний професор кафедри російської історії. 1946 одержав радянське громадянство, але на батьківщину не повернувся. 1957 отримав ступінь доктора історичних наук згідно з новими правилами про вчені звання у Чехословаччині. Наукові дослідження: соціально-економічна історія та історія права Російської імперії у 18–19 ст., історія чесько-східнослов’янських зв’язків, починаючи від давньої історії до 19 ст., історія Угорської Русі. З початку наукової діяльності вивчав історію кріпосного права в Російській імперії, зокрема у південних губерніях, з часів Катерини II до процесу його скасування та селянське питання у 1860–70-х рр. Незважаючи на суперечність деяких положень, його праці, завдяки значній документальній базі, зберігають свою цінність донині. У 1910–20-х рр. вів наукову роботу використовуючи лише матеріали одеських архівів і бібліотек. Знайшов і опублікував невідомі науковій спільноті документи з історії південного краю — «Собрание высочайших грамот и указов...».

Додаткові відомості

Основні праці: Из истории екатерининской Законодательной комиссии 1767 г. Вопрос о крестьянском праве // Зап. истор.-филол. ф-та Новороссийского ун-та. 1910; Из материалов по истории прикрепления крестьян в Южной России // Зап. Одес. об-ва истории и древностей. 1911. Т. 29; Новый взгляд на происхождение «Русской правды». О., 1912; Депутаты Войска Запорожского в Законодательной комиссии 1767 г. О., 1912; Собрание высочайших грамот и указов в архиве упраздненного Новороссийского и Бессарабского генерал-губернаторского управления. О., 1912; Депутаты Войска Запорожского в Законодательной комиссии 1767 г. // Зап. Одес. об-ва истории и древностей. 1912. Т. 30; Пикинерский вербунок в Новороссии. О., 1916; Несколько фактов из истории русской колонизации Новороссии в начале ХІХ в. // Зап. Одес. об-ва истории и древностей. 1919. Т. 33; Крестьянская реформа и высшая администрация Новороссийского края // Посев: Литературно-критический и научно-художественный альманах. О., 1921; Освобождение крестьян по проектам губернских комитетов Новороссийского края // Ученые зап. высшей школы г. Одессы. 1921. Т. 1, вып. 1; «Воля панська та воля мужицька». Сторінки з аграрних розрухів у Новоросії. 1861–1863. О., 1922; Памяти Е. Н. Щепкина // Народное просвещение. 1922. № 6–10; Наследие Чингисхана в русской истории // Голос минувшего на чужой стороне. 1927. № 5; Очерк русско-чешских отношений // Славянский глас. 1930. Кн. 1–3; Русские в Марианских Лазнях. Прага, 1947; Русско-австрийские отношения в эпоху Петра Великого. Прага, 1955; Украина на страницах чешской истории до половины XVII ст. // Вечная дружба. 1955; От Полтавы до Прута. Из истории австрийских отношений в 1709–1711 гг. Прага, 1971.

Розмір шрифту

Флоровський Антоній Васильович

Додаткові відомості

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті