Світлична Надія Олексіївна

СВІТЛИ́ЧНА Надія Олексіївна (08. 11. 1936, с. Половинкіно, нині Толоківка Старобільського р-ну Луганської обл. — 08. 08. 2006, м. Ірвінґтон, шт. Нью-Джерсі, США, похована у Києві) — громадська діячка. Сестра І. Світличного. Державна премія України імені Т. Шевченка (1994). Премія імені В. Стуса (1992). Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006). Закінчила Харківський університет (1958). Від­тоді учителювала та працювала бібліотекаркою на Луганщині, від 1963 — у Києві. Спів­ала у хорі «Жайворонок», пізніше — у хорі «Гомін». Брала участь у діяльності Клубу творчої молоді. 8 листопада 1967 під­писала лист-протест П. Шелесту, в якому процес над В. Чорноволом кваліфіковано як поруше­н­ня елементарних процесуальних норм. Брала активну участь у роз­по­всюджен­ні самвидаву, за що 1968 звільнена з роботи. 1970 у м. Васильків (нині Обухівського р-ну Київської обл.) разом із Є. Сверстюком зна­йшла вбиту подругу А. Горську, організувала її похорон і зведе­н­ня памʼятника на могилі. У травні 1972 заарештована, через рік за звинуваче­н­ням у антирадянській агітації і пропаганді засуджена до 4-х р. таборів суворого режиму. Покара­н­ня від­бувала у Мордовії (РФ). 1976 звільнена, у тому ж році подала до ЦК КПРС заяву — від­мову від громадянства, мотивуючи цей крок жорстокою роз­правою над Л. Лукʼяненком, П. Григоренком, В. Чорноволом, В. Стусом, С. Шабатурою та ін. У жовтні 1978 виїхала до Італії, де її прийняв папа римський Павло VI, у листопаді того ж року — до США. Через 8 р. її по­збавили радянського громадянства. Працювала в Українському музеї у Нью-Йорку, пере­кладачкою в Гарвардському університеті, в українській редакції радіо «Свобода» (1983—94). Від 1980 брала участь у роботі Закордон­ного пред­ставництва Української Гельсинської групи, до 1985 на кошти української діаспори регулярно видавала «Вісник ре­пресій в Україні». Під­готувала до друку книгу В. Стуса «Палімпсести», впорядкувала книги Я. Лесіва «Мить», М. Руденка «За ґратами», М. Горбаля «Коломийка для Андрійка», Г. Снєгірьова «Твори», брошуру Ю. Литвина; після смерті брата Івана разом із його вдовою — збірку віршів І. Світличного «У мене — тільки слово» (Х., 1994) і книжку спогадів про нього «Доброокий» (К., 1998). Редагувала жіночий журнал «Віра», збирала кошти на памʼятник О. Мешко та її матері, на козацький хрест «Убієн­ним синам України» в ур­очищі Сандормох (Карелія, РФ).