Ткаченко Всеволод Іванович

ТКАЧЕ́НКО Всеволод Іванович (14. 03. 1945, с. Дернівка Баришівського, нині Броварського р-ну Київської обл. — 18. 05. 2018, м. Бориспіль Київської обл., похований у рідному селі) — перекладач, поет, літературознавець. Брат С. Ткаченка. Член НСПУ (1997). Премії імені М. Зерова (1993), імені М. Гоголя «Тріумф», імені Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (обидві — 2008), імені Г. Кочура (2012), імені М. Лукаша (2014). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1968). Перебував на перекладацькій роботі, зокрема 1969–72 — перекладач французької мови в Алжирі; 1984–88 — завідувач відділу культури Дарницького райвиконкому Києва; 1988–92 — старший науковий редактор видавництва «Українська енциклопедія»; 1992–94 — у системах Міністерства культури України (головний спеціаліст відділу культурних обмінів) і НАНУ (заступник директора з загальних питань, завідувач сектору інформації та наукових видань Інституту сходознавства); 1994–2005 — у МЗС України, 1999–2002 — перший секретар Посольства України у країнах Бенілюксу. Голова Творчого об’єднання перекладачів Київської організації НСПУ (від 2006). Автор і ведучий програми «Поезія без кордонів» (від 2008; від 2010 — «Література без кордонів») Українського радіо «Культура». Автор багатьох добірок і книг перекладів українською мовою франко-, англо-, іспано- й португаломовної, кримськотатарської класичної і сучасної поезії: творів П.-Ж. Беранже («Пісні», 1970; 1980), А. Рембо («П’яний корабель», 1995), Ж. дю Белле, П. де Ронсара, М. Деборд-Вальмор, В. Гюґо, Ж. де Нерваля, А. де Мюссе, П. Верлена, Е. Верхарна, Ш. Бодлера, Ґ. Аполлінера, Л. Араґона, П. Елюара, Ж. Превера, Р. Шара, Р.-Ґ. Каду, Ж. Брасенса, Ж. Бреля, Л.-С. Сенґора, Р. Ляньє, Ешмирзи, Ш. Алі та ін. французьких, бельгійських, канадських, кримськотатарських митців. Перекладач і упорядник антології «Поезія Африки» (1983) та персональної антології «Сад божественних поезій. Тисячоліття франкомовної любовної лірики» (2011, т. 1). Особливу увагу приділяв перекладу та виданню українською мовою творів класиків європейської дитячої літератури Р. Десноса і М. Карема («Вірші для слухняних дітей», 1985; «Троє цуценят покидають Париж», 1991; «Доброта», 2004; «Баєчкопісеньки і квітопісеньки», 20084; усі — Київ). Йому належать численні публікації про зарубіжних письменників та історію й сьогодення багатьох національних літератур світу в періодиці та енциклопедіях, зокрема в ЕСУ.

Рекомендована література

1. Коскін В. Амбасадор франкомовності в Україні // Українська літературна газета. 2016, 28 жовт.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю