ТКАЧЕ́НКО Всеволод Іванович (14. 03. 1945, с. Дернівка Баришівського, нині Броварського р-ну Київської обл. — 18. 05. 2018, м. Борис­піль Київської обл., похований у рідному селі) — пере­кладач, поет, літературо­знавець. Брат С. Ткаченка. Член НСПУ (1997). Премії імені М. Зерова (1993), імені М. Гоголя «Тріумф», імені Г. Сковороди «Сад божествен­них пісень» (обидві — 2008), імені Г. Кочура (2012), імені М. Лукаша (2014). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1968). Пере­бував на пере­кладацькій роботі, зокрема 1969–72 — пере­кладач французької мови в Алжирі; 1984–88 — завідувач від­ділу культури Дарницького райвиконкому Києва; 1988–92 — старший науковий редактор видавництва «Українська енциклопедія»; 1992–94 — у системах Міністерства культури України (головний спеціаліст від­ділу культурних обмінів) і НАНУ (за­ступник директора з загальних питань, завідувач сектору інформації та наукових ви­дань Ін­ституту сходо­знавства); 1994–2005 — у МЗС України, 1999–2002 — перший секретар Посольства України у країнах Бенілюксу. Голова Творчого обʼ­єд­на­н­ня пере­кладачів Київської організації НСПУ (від 2006). Автор і ведучий про­грами «Поезія без кордонів» (від 2008; від 2010 — «Література без кордонів») Українського радіо «Культура». Автор багатьох добірок і книг пере­кладів українською мовою франко-, англо-, іспано- й португаломовної, кримськотатарської класичної і сучасної поезії: творів П.-Ж. Беранже («Пісні», 1970; 1980), А. Рембо («Пʼяний корабель», 1995), Ж. дю Белле, П. де Ронсара, М. Деборд-Вальмор, В. Гюґо, Ж. де Нерваля, А. де Мюссе, П. Верлена, Е. Верхарна, Ш. Бодлера, Ґ. Апол­лінера, Л. Араґона, П. Елюара, Ж. Превера, Р. Шара, Р.-Ґ. Каду, Ж. Брасенса, Ж. Бреля, Л.-С. Сенґора, Р. Ляньє, Ешмирзи, Ш. Алі та ін. французьких, бельгійських, канадських, кримськотатарських митців. Пере­кладач і упорядник антології «Поезія Африки» (1983) та персональної антології «Сад божествен­них поезій. Тисячолі­т­тя франкомовної любовної лірики» (2011, т. 1). Особливу увагу приділяв пере­кладу та ви­дан­ню українською мовою творів класиків європейської дитячої літератури Р. Десноса і М. Карема («Вірші для слухняних дітей», 1985; «Троє цуценят покидають Париж», 1991; «Доброта», 2004; «Баєчкопісеньки і квітопісеньки», 20084; усі — Київ). Йому належать числен­ні публікації про зарубіжних письмен­ників та історію й сьогоде­н­ня багатьох національних літератур світу в періодиці та енциклопедіях, зокрема в ЕСУ.