СУХОБО́КОВ Олег Васильович (26. 10. 1937, м. Трубчевськ Брянської обл., РФ — 21. 07. 2008, Київ) — славіст, археолог. Доктор історичних наук (1993). Закінчив Харківський університет (1964). Учителював (1964–66); від 1969 працював у Ін­ституті археології НАНУ (Київ): 1994–2008 — провід­ний науковий спів­робітник від­ділу давньоруської та середньовічної археології. 1968–73 очолював Лів­обережний загін Ран­ньословʼянської екс­педиції, 1974–2006 — керівник Лів­обережної словʼяно-руської екс­педиції Ін­ституту археології НАНУ. Виявив і дослідив низку важливих археологічних памʼяток України, серед яких — Курган-Азак (1968), Ходосівка (1972), Ницаха (літописний Нічен; 1973–74, 1976, 1986–88), роменське городище по­близу с-ща Опішня (1974–75), ран­ньороменське городище, селище і могильник біля с. Камʼяне (1976–78), літописні давньоруські міста Путивль (1979–82, 2006), Лубни (1980–81), Ромен (1992, 1999; зокрема ви­значив час їхнього виникне­н­ня), поселе­н­ня Волинцево (1980–81), ран­ньословʼянське поселе­н­ня Засу­л­ля (1980), роменське городище Лухтівка, роменсько-давньоруський комплекс біля с. Зелений Гай (обидва — 1983), ран­ньосіверянське городище біля с. Битиця (1985–92), давньоруське поселе­н­ня Циблі (1995), епонімне роменське городище «Монастирище» (1999). Досліджував середньовічні турецькі памʼятки Очаків, Ак­керман у складі Між­народної Пів­ден­ної Середньовічної українсько-турецької екс­педиції (1997–2004). Ви­значив час виникне­н­ня міст Путивль, Лубни, Ромни. У своїх працях простежив історію сіверянського племін­ного обʼ­єд­на­н­ня впродовж 8–13 ст.; реконструював етнокультурні, су­спільно-політичні та соціально-економічні процеси словʼянського населе­н­ня Дні­провського Лів­обереж­жя у перед­державний період та доби Київської Русі. Роз­робив оригінальну концепцію історичного процесу у етнокультурно неоднорідному маргінальному регіоні Київської Русі — Дні­про-Донському межиріч­чі 8–13 ст. Автор низки статей в ЕСУ. 2022 у Путивлі на його честь пере­йменовано вулицю.