СТРІ́ХА Віталій Іларіонович (30. 05. 1931, Київ — 08. 02. 1999, там само) — фізик. Чоловік Н. Гулої, батько Максима, дід Ярослави Стріх. Доктор фізико-математичних наук (1970), професор (1973). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1970). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1955), де від­тоді й працював: 1965–99 — завідувач лабораторії фізики й техніки напів­провід­ників, 1973–75, 1996–99 — професор, 1975–96 — завідувач кафедри фізики напів­провід­ників, 1984–90 — проректор з наукової роботи. Ініціатор створе­н­ня та перший президент АН вищої школи України (1992–99). Був учнем В. Лашкарьова. Створив наукову школу в галузі ви­вче­н­ня та за­стосува­н­ня контакту метал-напів­провід­ник (пред­ставники: Д. Шека, Василь та Володимир Ільченки, В. Скришевський, Є. Бузанева та ін.). Роз­робив та екс­периментально під­твердив теорію реального контакту з врахува­н­ням проміжного шару та поверх­невих станів. Започаткував напрям біо­сенсорики в Україні. Роз­робив і впровадив у виробництво низку надвисокочастотних діодів і швидкодійних інтегральних схем; створив сонячні елементи на основі контакту з проміжним шаром; роз­робив значну кількість біо­сенсорів на основі поруватого кремнію та рекордних за характеристиками фото­елементів на основі полікри­сталічного кремнію. Провадив дослідже­н­ня, присвячені про­блемам науки й вищої освіти в Україні. Ви­ступав як популяризатор фізики напів­провід­ників та від­новлювальної енергетики. Здійснив на чолі створеної ним туристської групи понад 40 байдаркових подорожей річками України та колишнього СРСР. Від 2004 АН вищої школи України проводить щорічні Академічні чита­н­ня памʼяті професора В. Стріхи.