Соціальна експертиза

СОЦІА́ЛЬНА ЕКСПЕРТИ́ЗА  — процедура, що складається з декількох етапів: визначення групи аналізу, яка проводить процедуру експертизи; оцінювання проблеми (об’єкта) за наперед узгодженою методикою та критеріями; вивчення (дослідження) проблеми (об’єкта); представлення вмотивованих оцінок, висновків та рекомендацій щодо проблеми (об’єкта), яка експертується. Розрізняють природно-господарські, технічні, інформаційні (наука, культура, юриспруденція), соціальні та ін. об’єкти експертизи. 

Особливості соціальної експертизи: 

• по-перше, будь-яка з експертиз має соціальний аспект, адже будь-який експертований об’єкт стосується соціальних аспектів життєдіяльності соціальних груп; 
• по-друге, будь-які програма та проєкт, навіть суто інженерно-технологічного характеру, мають соціальні наслідки їхньої реалізації. С. е. спонукає до системного міжгалузевого соціального осмислення об’єкта експертизи. 

Розширюючи межі осмислення об’єкта оцінювання, вона додає до раціональної, технологічно-організаційної картини реальності гуманістичні, соціокультурні, ціннісно-нормативні, етичні та ін. особливості й аспекти. С. е. повинна забезпечувати гармонізацію соціальних відносин, запобігати соціальним конфліктам. Вона розширює діапазон критеріїв у процесі прийняття рішень. 

Дефініція соціальної експертизи ґрунтується на вирізненні її 4-х функцій: 

1. діагностичної — огляд стану соціального об’єкта у момент дослідження; 
2. інформаційно-контрольної — вивчення інформації про соціальний об’єкт і його оточення з метою встановити її достовірність і внести відповідні корективи, якщо інформація містить спотворення; 
3. прогностичної — виявлення можливих станів соціального об’єкта в коротко-, середньо- та довгострокових перспективах і можливих сценаріїв досягнення об’єктом цих станів; 
4. проєктувальної — вироблення рекомендацій з тематики експертування соціального об’єкта для соціального проєктування і ухвалення (прийняття) управлінських рішень. 

Видова своєрідність визначеного поняття виявляється у параметрі «соціальний об’єкт» — соціальні спільноти, інститути й процеси, організації, соціальні цінності, ідеї, концепції, нормативні акти тощо, які прямо або побічно передбачають соціальні зміни. Перелік соціальних об’єктів, що підпадають під процедуру експертування, визначають у кожній конкретній С. е. Її мета — встановлення відповідності діяльності соціальних інститутів соціальним інтересам громадян і завданням соціальної політики, а також формування пропозицій щодо досягнення цієї відповідності. Основне завдання С. е. — аналіз та оцінка соціальної ситуації і соціальних наслідків, вироблення рекомендацій стосовно доцільності та допустимості реалізації певних програм чи проєктів. Її об’єктами є законодавчі акти або проєкти; загальнонаціональні, регіональні, місцеві (локальні) програми і проєкти; науково-технічні програми і проєкти, соціальні ризики та соціальні шанси інноваційних рішень; державні концепції в усіх сферах діяльності. Предмет С. е. — характер і масштабність соціальних наслідків управлінських рішень та рекомендації щодо посилення позитивних соціальних наслідків і запобігання, пом’якшення чи подолання негативних. Її предметна сфера покликана подолати розрив нормативно-правового й організаційно-управлінського забезпечення соціальної політики із реаліями життя. Суб’єктами С. е. виступають органи прийняття рішень, експерти, організатори експертизи. Замовники — органи державної влади, місцевого самоврядування та недержавні організації, експерти — професійні та громадські носії соціальних знань і досвіду, компетентні у сфері, що підлягає експертизі, організатори — група аналізу, яка складається з дослідників та менеджерів системи замовника (перші знають як проводити експертизу, другі — її предметну область). 

Основні функції соціальної експертизи: гуманізація й гармонізація діяльності (експертиза ґрунтується на загальнолюдських цінностях концепції природоузгоджувальної діяльності соціуму), переконання або раціоналізація у суперечках і переговорах (особливо у багатоваріантних ситуаціях), соціальна підтримка непопулярної політики (всі заходи реформації, зокрема закриття підприємств, чи, навпаки, розширення екологічно небезпечного виробництва, у соціальній політиці повинні передбачати певний супровід для пом’якшення соціального напруження). Вона також є складовою централізованого прийняття рішень (аналіз та інтеграція оцінок «знизу — догори» дає можливість приймати рішення на національному рівні з урахуванням особливостей та інтересів регіонів), інструментом оцінювання та передбачення соціальних ризиків (полегшує їхню локалізацію та уникнення і цим самим підвищує рівень соціальної безпеки). С. е. — особлива, специфічна область соціології зі своїми методами та засобами. У соціології експертизу застосовують як один із найбільш розповсюджених способів отримання первісних емпіричних даних. До основних соціологічних методів належать С. е., експертні оцінки й інтеграції концепцій експертів.

Реальності людського життя становлять немовби два світи: людей і речей, цінностей і норм. Соціальний простір є одночасно й символічним простором, у якому перетворюються природні людські потреби. Те, що людина живе у символізованому світі, сприймає реальність за допомогою ціннісно-нормативних систем, як загальноприйнятих, так і тих, що склалися у співтовариствах, ставить під сумнів ефективність використання в експертних оцінках абсолютно формалізованих еталонів і нормативів. При всіх недоліках, обумовлених складнощами оцінки соціальної сфери, С. е. все ж може надати важливі результати для ухвалення рішень в умовах, коли немає ясності щодо можливих масштабів впливу ухвалюваного рішення на життєдіяльність людей; є наміри прогнозувати наслідки своїх рішень і соціально-проєктної діяльності, аргументовано протистояти зовнішньому тиску (рішенням або проєктам рішень органів більш високого рівня, підвідомчих органів, ін. учасників демократичного управління суспільством), домагаючись визнання цих аргументів і внесення відповідних змін у названі рішення або дії; використовувати у своїх діях авторитет фахівців, коли існують декілька суперечливих рішень (проєктів), що вимагають наявності зовнішнього арбітра для вибору найкращого варіанта. Одна з найскладніших проблем С. е. — встановлення критеріїв експертних оцінок, соціальних показників і норм. Обумовлене це не стільки різницею підходів, скільки особливостями соціальної сфери, стосовно якої здійснюють експертні дії. 

Система критеріїв і показників С. е. повинна відповідати вимогам ієрархії і внутрішній несуперечливості, тому єдиним способом встановлення системи критеріїв і показників у соціальній сфері залишається громадське обговорення та досягнення консенсусу, хоча б у початкових пунктах. Цю роботу ведуть представницькі органи влади. Однак конвенціональний (договірний) характер критеріїв і показників не означає їхньої довільності та незалежності від реальних життєвих процесів. Засадничим питанням методології С. е. є окреслення кола критеріїв, за якими потрібно оцінювати діяльність і ефективність рішень. Принципова (повна) структура критеріїв соціальної оцінки визначається типологією вірогідних власне соціальних наслідків соціально-економічних перетворень. Припустимим наближенням до цього можуть бути соціальні наслідки сукупності великомасштабних програм і проєктів національного та регіонального рівнів. Причому для кожного окремого проєкту або програми оціночні критерії конкретизують залежно від специфіки об’єкта впливу і соціальних наслідків. Соціальні критерії будь-якого проєкту чи програми можуть мати таку структуру: стани — демографічної ситуації, зайнятості, дошкільного виховання, загальної освіти, позашкільного виховання, професійного навчання; сфери — послуг, житлових умов, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я; рівні — життя населення, задоволеності населення основними сферами життєдіяльності, соціальної напруженості, законослухняності, моральності, соціальної активності. У методологічному плані можливе створення декількох систем критеріїв і показників С. е., кожна з яких буде мати достатню цілісність внаслідок вибору інтегрального критерію, покладеного в її основу — критерію оптимальності.

В Інституті соціології НАНУ (Київ) розроблено тестові методики, що уможливлюють проведення точнішого вимірювання деяких особливостей масової свідомості, які мають вагоме значення у періоди соціальних трасформацій: шкали аномії, національної дистанції, соціального самопочуття (Н. Паніна, Є. Головаха), соціальної напруженості (Н. Паніна), тривожності тощо. С. е. сформувалася у практиці реалізації значних соціальних програм, які впроваджували держави і великий бізнес. У США 1907 з ініціативи президента Т. Рузвельта запроваджено систему експертних обговорювань важливих соціальних проблем країни у рамках конференцій Білого дому з соціальної політики. На них розглядали проблеми захисту здоров’я дітей (1930), освіти (1944 і 1955), рівних можливостей у сфері зайнятості (1965), громадянських прав (1966), стану осіб з фізичними та психічними вадами (1977), стану сім’ї (1980) та ін. Після суперечок на конференції 1980, коли частина учасників покинула зал, цю форму роботи застосовують рідко, проте вона є цікавою як форма експертування соціальної політики загалом. Застосування експертних методів у всесвітній практиці оцінювання соціальної політики, зокрема у міжнародних організаціях (насамперед ООН та її спеціалізованих підрозділах), не призводить до згортання ін. видів соціальних досліджень. Часто експертизою називають комплексне соціальне дослідження. Обмеженість С. е. за своїми інформаційними можливостями призводить до того, що її результати комбінують з інформацією, отриманою ін. засобами. Так, в американській практиці експертні методи використовують у рамках більш широкої дослідницької діяльності, що отримала назву оцінки соціальних наслідків. Такі дослідження передбачають застосування для збору та аналізу соціальної інформації різних соціологічних методів. Використання експертних методів у різних країнах, залежно від суспільних традицій, іноді суттєво відрізняється. 

Українські соціологи мають значний досвід розроблення компонентів методики та методології С. е. Вагомий внесок у розроблення методів і методології С. е. зробила група авторів відповідного відділу Інституту соціології НАНУ під керівництвом Ю. Саєнка: експертиза програми переселення населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи; громадська експертиза Програми житлово-комунальних субсидій; експертиза реформування системи соціального захисту, Програми пенсійної реформи. Від 1998 Державний комітет статистики України видає статистичний збірник «Соціальні індикатори рівня життя населення». Це моніторингове видання містить структуровану систему показників-індикаторів, що характеризують рівень життя населення та окремих його верств.

Завантажити статтю