Соціальна експертиза

СОЦІА́ЛЬНА ЕКС­ПЕРТИ́ЗА  — процедура, що складається з декількох етапів: ви­значе­н­ня групи аналізу, яка проводить процедуру екс­пертизи; оцінюва­н­ня про­блеми (обʼєкта) за наперед узгодженою методикою та критеріями; ви­вче­н­ня (дослідже­н­ня) про­блеми (обʼєкта); пред­ставле­н­ня вмотивованих оцінок, висновків та рекомендацій щодо про­блеми (обʼєкта), яка екс­пертується. Роз­різняють природно-господарські, технічні, інформаційні (наука, культура, юриспруденція), соціальні та ін. обʼєкти екс­пертизи. 

Особливості соціальної екс­пертизи: 

• по-перше, будь-яка з екс­пертиз має соціальний аспект, адже будь-який екс­пертований обʼєкт стосується соціальних аспектів жит­тєдіяльності соціальних груп; 
• по-друге, будь-які про­грама та проєкт, навіть суто інженерно-технологічного характеру, мають соціальні наслідки їхньої реалізації. С. е. спонукає до системного між­галузевого соціального осмисле­н­ня обʼєкта екс­пертизи. 

Роз­ширюючи межі осмисле­н­ня обʼєкта оцінюва­н­ня, вона додає до раціональної, технологічно-організаційної картини реальності гуманістичні, соціокультурні, цін­нісно-нормативні, етичні та ін. особливості й аспекти. С. е. повин­на забезпечувати гармонізацію соціальних від­носин, запобігати соціальним конфліктам. Вона роз­ширює діапазон критеріїв у процесі прийня­т­тя рішень. 

Дефініція соціальної екс­пертизи ґрунтується на вирізнен­ні її 4-х функцій: 

1. діагностичної — огляд стану соціального обʼєкта у момент дослідже­н­ня; 
2. інформаційно-контрольної — ви­вче­н­ня інформації про соціальний обʼєкт і його оточе­н­ня з метою встановити її достовірність і внести від­повід­ні корективи, якщо інформація містить спотворе­н­ня; 
3. прогностичної — виявле­н­ня можливих станів соціального обʼєкта в коротко-, середньо- та довго­строкових пер­спективах і можливих сценаріїв досягне­н­ня обʼєктом цих станів; 
4. проєктувальної — виробле­н­ня рекомендацій з тематики екс­пертува­н­ня соціального обʼєкта для соціального проєктува­н­ня і ухвале­н­ня (прийня­т­тя) управлінських рішень. 

Видова своєрідність ви­значеного поня­т­тя виявляється у параметрі «соціальний обʼєкт» — соціальні спільноти, ін­ститути й процеси, організації, соціальні цін­ності, ідеї, концепції, нормативні акти тощо, які прямо або побічно перед­бачають соціальні зміни. Пере­лік соціальних обʼєктів, що під­падають під процедуру екс­пертува­н­ня, ви­значають у кожній конкретній С. е. Її мета — встановле­н­ня від­повід­ності діяльності соціальних ін­ститутів соціальним інтересам громадян і зав­да­н­ням соціальної політики, а також формува­н­ня пропозицій щодо досягне­н­ня цієї від­повід­ності. Основне зав­да­н­ня С. е. — аналіз та оцінка соціальної ситуації і соціальних наслідків, виробле­н­ня рекомендацій стосовно доцільності та допустимості реалізації певних про­грам чи проєктів. Її обʼєктами є законодавчі акти або проєкти; загальнонаціональні, регіональні, місцеві (локальні) про­грами і проєкти; науково-технічні про­грами і проєкти, соціальні ризики та соціальні шанси ін­новаційних рішень; державні концепції в усіх сферах діяльності. Предмет С. е. — характер і мас­штабність соціальних наслідків управлінських рішень та рекомендації щодо посиле­н­ня позитивних соціальних наслідків і запобіга­н­ня, помʼякше­н­ня чи подола­н­ня негативних. Її предметна сфера покликана подолати роз­рив нормативно-правового й організаційно-управлінського забезпече­н­ня соціальної політики із реаліями життя. Субʼєктами С. е. ви­ступають органи прийня­т­тя рішень, екс­перти, організатори екс­пертизи. Замовники — органи державної влади, місцевого самоврядува­н­ня та недержавні організації, екс­перти — професійні та громадські носії соціальних знань і досвіду, компетентні у сфері, що під­лягає екс­пертизі, організатори — група аналізу, яка складається з дослідників та менеджерів системи замовника (перші знають як проводити екс­пертизу, другі — її предметну область). 

Основні функції соціальної екс­пертизи: гуманізація й гармонізація діяльності (екс­пертиза ґрунтується на загальнолюдських цін­ностях концепції природо­узгоджувальної діяльності соціуму), пере­кона­н­ня або раціоналізація у суперечках і пере­говорах (особливо у багатоваріантних ситуаціях), соціальна під­тримка непопулярної політики (всі заходи реформації, зокрема закри­т­тя під­приємств, чи, навпаки, роз­шире­н­ня екологічно небезпечного виробництва, у соціальній політиці повин­ні перед­бачати певний су­провід для помʼякше­н­ня соціального напруже­н­ня). Вона також є складовою централізованого прийня­т­тя рішень (аналіз та інтеграція оцінок «знизу — догори» дає можливість при­ймати ріше­н­ня на національному рівні з урахува­н­ням особливостей та інтересів регіонів), інструментом оцінюва­н­ня та перед­баче­н­ня соціальних ризиків (полегшує їхню локалізацію та уникне­н­ня і цим самим під­вищує рівень соціальної без­пеки). С. е. — особлива, специфічна область соціології зі своїми методами та засобами. У соціології екс­пертизу за­стосовують як один із найбільш роз­по­всюджених способів отрима­н­ня первісних емпіричних даних. До основних соціологічних методів належать С. е., екс­пертні оцінки й інтеграції концепцій екс­пертів.

Реальності людського життя становлять немовби два світи: людей і речей, цін­ностей і норм. Соціальний про­стір є одночасно й символічним простором, у якому пере­творюються природні людські потреби. Те, що людина живе у символізованому світі, спри­ймає реальність за допомогою цін­нісно-нормативних систем, як загально­прийнятих, так і тих, що склалися у спів­товариствах, ставить під сумнів ефективність викори­ста­н­ня в екс­пертних оцінках абсолютно формалізованих еталонів і нормативів. При всіх недоліках, об­умовлених складнощами оцінки соціальної сфери, С. е. все ж може надати важливі результати для ухвале­н­ня рішень в умовах, коли немає ясності щодо можливих мас­штабів впливу ухвалюваного ріше­н­ня на жит­тєдіяльність людей; є наміри про­гнозувати наслідки своїх рішень і соціально-проєктної діяльності, аргументовано протистояти зовнішньому тиску (ріше­н­ням або проєктам рішень органів більш високого рівня, під­ві­домчих органів, ін. учасників демократичного управлі­н­ня су­спільством), домагаючись ви­зна­н­ня цих аргументів і внесе­н­ня від­повід­них змін у на­звані ріше­н­ня або дії; використовувати у своїх діях авторитет фахівців, коли існують декілька суперечливих рішень (проєктів), що вимагають наявності зовнішнього арбітра для вибору найкращого варіанта. Одна з най­складніших про­блем С. е. — встановле­н­ня критеріїв екс­пертних оцінок, соціальних показників і норм. Об­умовлене це не стільки різницею під­ходів, скільки особливостями соціальної сфери, стосовно якої здійснюють екс­пертні дії. 

Система критеріїв і показників С. е. повин­на від­повід­ати вимогам ієрархії і внутрішній несуперечливості, тому єдиним способом встановле­н­ня системи критеріїв і показників у соціальній сфері залишається громадське обговоре­н­ня та досягне­н­ня консенсусу, хоча б у початкових пунктах. Цю роботу ведуть пред­ставницькі органи влади. Однак конвенціональний (договірний) характер критеріїв і показників не означає їхньої довільності та незалежності від реальних жит­тєвих процесів. Засадничим пита­н­ням методології С. е. є окресле­н­ня кола критеріїв, за якими потрібно оцінювати діяльність і ефективність рішень. Принципова (повна) структура критеріїв соціальної оцінки ви­значається типологією вірогідних власне соціальних наслідків соціально-економічних пере­творень. Припустимим на­ближе­н­ням до цього можуть бути соціальні наслідки сукупності великомас­штабних про­грам і проєктів національного та регіонального рівнів. Причому для кожного окремого проєкту або про­грами оціночні критерії конкретизують залежно від специфіки обʼєкта впливу і соціальних наслідків. Соціальні критерії будь-якого проєкту чи про­грами можуть мати таку структуру: стани — демо­графічної ситуації, зайнятості, до­шкільного вихова­н­ня, загальної освіти, поза­шкільного вихова­н­ня, професійного на­вча­н­ня; сфери — послуг, житлових умов, соціально-культурного обслуговува­н­ня, охорони здоровʼя; рівні — життя населе­н­ня, задоволеності населе­н­ня основними сферами жит­тєдіяльності, соціальної напруженості, законослухняності, моральності, соціальної активності. У методологічному плані можливе створе­н­ня декількох систем критеріїв і показників С. е., кожна з яких буде мати до­статню цілісність внаслідок вибору інтегрального критерію, покладеного в її основу — критерію оптимальності.

В Ін­ституті соціології НАНУ (Київ) роз­роблено тестові методики, що уможливлюють проведе­н­ня точнішого вимірюва­н­ня деяких особливостей масової сві­домості, які мають вагоме значе­н­ня у періоди соціальних трасформацій: шкали аномії, національної ди­станції, соціального самопочу­т­тя (Н. Паніна, Є. Головаха), соціальної напруженості (Н. Паніна), тривожності тощо. С. е. сформувалася у практиці реалізації значних соціальних про­грам, які впроваджували держави і великий бізнес. У США 1907 з ініціативи президента Т. Ру­звельта за­проваджено систему екс­пертних обговорювань важливих соціальних про­блем країни у рамках конференцій Білого дому з соціальної політики. На них роз­глядали про­блеми захисту здоровʼя дітей (1930), освіти (1944 і 1955), рівних можливостей у сфері зайнятості (1965), громадянських прав (1966), стану осіб з фізичними та психічними вадами (1977), стану сімʼї (1980) та ін. Після суперечок на конференції 1980, коли частина учасників покинула зал, цю форму роботи за­стосовують рідко, проте вона є цікавою як форма екс­пертува­н­ня соціальної політики загалом. За­стосува­н­ня екс­пертних методів у всесвітній практиці оцінюва­н­ня соціальної політики, зокрема у між­народних організаціях (насамперед ООН та її спеціалізованих під­роз­ділах), не призводить до згорта­н­ня ін. видів соціальних досліджень. Часто екс­пертизою називають комплексне соціальне дослідже­н­ня. Обмеженість С. е. за своїми інформаційними можливостями призводить до того, що її результати комбінують з інформацією, отриманою ін. засобами. Так, в американській практиці екс­пертні методи використовують у рамках більш широкої дослідницької діяльності, що отримала назву оцінки соціальних наслідків. Такі дослідже­н­ня перед­бачають за­стосува­н­ня для збору та аналізу соціальної інформації різних соціологічних методів. Викори­ста­н­ня екс­пертних методів у різних країнах, залежно від су­спільних традицій, іноді сут­тєво від­різняється. 

Українські соціологи мають значний досвід роз­робле­н­ня компонентів методики та методології С. е. Вагомий внесок у роз­робле­н­ня методів і методології С. е. зробила група авторів від­повід­ного від­ділу Ін­ституту соціології НАНУ під керівництвом Ю. Саєнка: екс­пертиза про­грами пере­селе­н­ня населе­н­ня, яке по­страждало внаслідок Чорнобильської ката­строфи; громадська екс­пертиза Про­грами житлово-комунальних субсидій; екс­пертиза реформува­н­ня системи соціального захисту, Про­грами пенсійної реформи. Від 1998 Державний комітет статистики України видає статистичний збірник «Соціальні індикатори рівня життя населе­н­ня». Це моніторингове ви­да­н­ня містить структуровану систему показників-індикаторів, що характеризують рівень життя населе­н­ня та окремих його верств.

Завантажити статтю