Тора

Визначення і загальна характеристика

ТО́РА (Мойсеєве пʼятикниж­жя) — основна священ­на книга в юдаїзмі, яку вважають втіле­н­ням необмеженої божествен­ної мудрості. Усі інші сакральні текс­ти є лише коментарями до пʼятикниж­жя. Чита­н­ня сувою Т. — ключовий момент літургії юдаїзму. У книжному ви­гляді вона входить до складу Єврейської Біблії (Танаху — абревіатура слів Т., Невіїм, Ктувім — Пʼятикниж­жя, Пророки, Писа­н­ня). Проте решту книжок Біблії спри­ймають лише як додатки, що пояснюють Т. Поряд із Біблією основи віровче­н­ня юдаїзму по­дано також у текс­тах талмудичного корпусу. Остан­ній містить у собі по­вча­н­ня мудреців, їхні слова є Усною Т. — пере­да­н­ням, яке Господь дав пророку Мойсею на горі Синай. Талмудичний корпус складається з Мішни — зі­брань думок мудреців 1—2 ст. щодо норм релігійного закону; Палестинського і Вавилонського Талмудів — тлумаче­н­ня текс­тів Мішни, доповненого від­ступами, присвяченими пита­н­ням теології, етики і пере­дань про біблійних героїв та мудреців. Ці текс­ти створено головним чином у 3—4 ст. У 7—8 ст. під­давали редагуван­ню та доповнен­ню Мідраши — зі­бра­н­ня тлумачень мудрецями біблійних текс­тів, укладених одночасно з Талмудами. 

Талмуд

Головним твором зга­даного корпусу є Вавилонський Талмуд. Саме обі­знаність у ньому дає людині можливість стати поважним тлумачем божествен­ного закону та духовним на­ставником — рабином. Текс­ти талмудичного корпусу су­проводжують роз­логі коментарі. Їхнє створе­н­ня триває і у наші дні. Це найбільший за обсягами написаного жанр рабинської письмен­ності. За своїм змістом рабинські твори поділяють на галаху і агаду. Галаха — традиційне юдейське право, зі­бра­н­ня законів, заповід­ей та приписів, що регламентують всі напрями діяльності людини. Агада — теологічні, етичні та філософські по­вча­н­ня, а також історичні пере­кази і легенди. Згідно з Талмудом, Т. містить 613 заповід­ей: 248 вимагають від­повід­них дій, 365 забороняють щось робити. До кожної з них до­дано низку рабинських заборон і вказівок, обовʼязкових для викона­н­ня вірянами. У межах окремих громад і регіонів законодавчі норми впорядковані та суворо виконуються. Натомість в інтелектуальному та морально-етичному пояснен­ні сенсу сакральних текс­тів панує широка свобода. Сут­тєві роз­біжності думок у цій царині за­звичай не стають приводом для сер­йозного конфлікту. Головним обовʼязком благочестивої людини вважають ви­вче­н­ня Талмуду та інших рабинських творів, що вимагають творчого під­ходу. Вітається винахід нових тлумачень та узагальнювальних ідей, високо шанують потужний розум. У творах талмудичного корпусу Господь описаний як могутній цар та люблячий батько, від­повід­но Всесвіт зображений як велика держава. Під­данцями у ній є всі творі­н­ня: люди, янголи, тварини, рослини, мінерали, зірки тощо. На від­міну від інших істот, люди також є дітьми Творця. 

Кабала

Окремою складовою віровче­н­ня юдаїзму ви­ступають містичні твори. У них викладають/від­ображують таємниці потойбічного світу, буття душі та сенсу богослужі­н­ня. Деякі з них містять магічні зна­н­ня. Найбільш потужною течією єврейської містики є Кабала. Вона по­єд­нує вче­н­ня ран­ньої єврейської містики зі здобутками середньовічної філософії. У новий час роз­по­всюдилася традиція вважати Кабалою всю єврейську містику. Вона також називається таємною Т. (Торат га-Сод). Кабала зображає божество як нед­осяжну ро­зуму незакінченість. Її еманації (сфірот) утворюють вищу сутність, за образом і подобою якої була створена людина. Структура душі остан­ньої є зменшеною копією світу сфірот, тому здатна з ним взаємодіяти. У Кабалі отримало роз­виток вче­н­ня про пере­втіле­н­ня душ, згодом ви­знане майже всіма течіями юдаїзму.