Шнякін Микола Сергійович

ШНЯ́КІН Микола Сергі­йович (07. 12. 1901, м. Ґекдепе, нині Турк­мені­стан — 09. 05. 1996, Москва) — фахівець у галузі ракетно-космічної техніки. Батько В. Шнякіна. Доктор технічних наук. Ленінська премія (1966). Державні нагороди СРСР. Закінчив Московський ін­ститут сталі та сплавів (1930). Працював помічником машиніста, машиністом на Ашґабатській залізниці (1921—24); май­стром на заводі Автомобільного московського товариства (1930—33); головним інженером заводу «Авіа­прилад» у Москві (1937). Заарештований 1937, працював у тюремному КБ заводу № 82, засуджений 1940, від­бував покара­н­ня в тюремному КБ заводу № 16 (Казань, Татар­стан, РФ). Звільнений 1944 (реабілітований 1956); працював начальником дослідного виробництва ОКБ-456 під керівництвом В. Глушка (Москва, 1944—51); за­ступником головного кон­структора заводу № 186 (1951—54); за­ступником головного кон­структора КБ «Пів­ден­не» (1954—55; обидва — Дні­пропетровськ, нині Дні­про), головним інженером заводу «Енергомаш» у м. Хімки Московської обл. (1955—67). Водночас викладав у Московському вищому технічному училищі імені М. Баумана (1949—51); Дні­пропетровському університеті (1951—55); Всесоюзному заочному механічному ін­ституті в м. Хімки (1956—95). За його участі освоєно серійне виробництво рідин­них ракетних двигунів для низки ракет-носіїв, при­значених для виведе­н­ня людини в космос. Наукові праці закритого характеру.

Завантажити статтю