Шнякін Микола Сергійович

ШНЯ́КІН Микола Сергійович (07. 12. 1901, м. Ґекдепе, нині Туркменістан — 09. 05. 1996, Москва) — фахівець у галузі ракетно-космічної техніки. Батько В. Шнякіна. Доктор технічних наук. Ленінська премія (1966). Державні нагороди СРСР. Закінчив Московський інститут сталі та сплавів (1930). Працював помічником машиніста, машиністом на Ашґабатській залізниці (1921–24); майстром на заводі Автомобільного московського товариства (1930–33); головним інженером заводу «Авіаприлад» у Москві (1937). Заарештований 1937, працював у тюремному КБ заводу № 82, засуджений 1940, відбував покарання в тюремному КБ заводу № 16 (Казань, Татарстан, РФ). Звільнений 1944 (реабілітований 1956); працював начальником дослідного виробництва ОКБ-456 під керівництвом В. Глушка (Москва, 1944–51); заступником головного конструктора заводу № 186 (1951–54); заступником головного конструктора КБ «Південне» (1954–55; обидва — Дніпропетровськ, нині Дніпро), головним інженером заводу «Енергомаш» у м. Хімки Московської обл. (1955–67). Водночас викладав у Московському вищому технічному училищі імені М. Баумана (1949–51); Дніпропетровському університеті (1951–55); Всесоюзному заочному механічному інституті в м. Хімки (1956–95). За його участі освоєно серійне виробництво рідинних ракетних двигунів для низки ракет-носіїв, призначених для виведення людини в космос. Наукові праці закритого характеру.

Завантажити статтю