У

У  — двадцять четверта літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назву літери «у» вживають як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За формою накреслення — це видозмінена кирилична літера «у» («іжиця»), що походить від «Υ» («іпсилон») з греко-візантійського унціального та латинського письма. У давньоруській та староукраїнській графіках мала вигляд диграфа «оу», її називали «ук». Вживали також лігатурний варіант — «ꙋ» та знак у, що згодом витіснив усі варіанти написання цієї літери. У давньоукраїнській графіці фіксовано різні написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській мові позначає лабіалізований голосний звук заднього ряду високого підняття. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «чотириста». У класифікаційному поділові виступає зі значенням «двадцять четвертий»: пункт «У» розділу А. При цифровій нумерації використовують як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 11-у тощо. Є вигук та прийменник у, останній чергується з в для уникнення збігу літер на позначення важких для вимови приголосних звуків та досягнення милозвучності. У кількох словах уживання початкових у-, в- зумовлено значенням лексеми: уклад і вклад, уступ і вступ. Може мати варіанти: уві/вві, во. Вживають у багатьох абревіатурах: УНР, УВУ тощо.

Завантажити статтю