Ю

Ю — тридцять друга літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назву літери «ю» вживають як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За накресленням — це дещо видозмінена кирилична літера «Ю», що виникла як грецька лігатура «IǑ». У давньоукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській мові на початку слів, після голосних, апострофа ю відповідає звукосполуці [йу], а після приголосних — звукові [у], вказуючи на їхнє пом’якшення. Правилам вживання на письмі цієї літери та інших йотованих присвячено окремі параграфи «Українського правопису». У класифікаційному поділові виступає зі значенням «тридцять другий»: пункт «Ю» розділу А. При цифровій нумерації використовують як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 5-ю тощо. Вживають в абревіатурах: напр., ЮНЕСКО.

Завантажити статтю