Савченко Віктор Володимирович

СА́ВЧЕНКО Віктор Володимирович (20. 01. 1928, Київ — 05. 11. 2003, там само) — архітектор. Доктор архітектури (1983), професор (1984). Член НСАУ (1953; у 1974—79 — за­ступник голови). Дійсний член Української академії архітектури (1992). Заслужений архітектор УРСР (1985). Закінчив Київський інженерно-будівельний ін­ститут (1950). Працював 1950—53 в ін­ституті «Київметро­проєкт»; 1953—69 — в Академії архітектури УРСР (Київ); 1956—69 — у Київському зональному НДІ екс­периментального проєктува­н­ня; 1969—71 — завідувач кафедри інтерʼєру та обладна­н­ня, 1971—83 — завідувач кафедри основ архітектури, 1990—97 — завідувач кафедри малюнку та живопису, 1985—90, 1997—99 — професор Київського університету будівництва і архітектури; 1986—89 — завідувач кафедри архітектурного проєктува­н­ня, керівник на­вчально-творчої майстерні архітектурного проєктува­н­ня Київського художнього ін­ституту. Був керівником творчої архітектурної майстерні «Віктор Савченко» НСАУ (від 1991). Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам архітектури громадських будівель, зокрема багатоцільових велико­прольотних залів. Серед реалізованих проєктів у складі авторських колективів — житлові будинки на вулиці Московська (нині Князів Острозьких), № 3 (1953) та на вулиці Б. Грінченка, № 8 (1954), приміський вокзал і під­земний вестибюль станції метро «Вокзальна» (1955), мотель-кемпінг «Пролісок» на Святошино (1975), санаторій «Жовтень» у Конча-Заспі (1974) у Києві, школа на 964 учні у м. Кр­аматорськ Донецької обл. (1961), готелі «Чорне море» в Одесі (1977) та «Мир» у Харкові (1977—79). За­ймався також живописом.