Щ

Щ — тридцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки, однак немає у білоруській абетці. Назву літери «ща» вживають як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За накресле­н­ням — це дещо видо­змінена кирилична літера «m» («шта»), запозичена з глаголиці. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. У сучасній українській мові по­значає сполуче­н­ня глухого фрикативного пере­дньо­язикового шиплячого приголосного звука [ш] і пере­дньо­язикового шумного глухого [ч], що за способом творе­н­ня зараховують до африкат. Може бути твердим та напів­помʼякшеним. Нині використовують у класифікаційному поділові зі значе­н­ням «тридцятий»: пункт «Щ» роз­ділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 35-щ тощо. При слово­зміні чергується з с: простити—прощу, прощення.

Завантажити статтю