Ш

Ш — двадцять дев’ята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назву літери «ша» вживають як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За накресленням — це дещо видозмінена кирилична літера «ш» («ша»), що походить від подібного глаголичного знака. Корелюється за глухістю/дзвінкістю зі звуком с. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській мові позначає глухий фрикативний передньоязиковий шиплячий приголосний звук, що може бути твердим та напівпом’якшеним. Не мала числового значення. У класифікаційному поділові виступає зі значенням «двадцять дев’ятий»: пункт «Ш» розділу А. При цифровій нумерації використовують як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-ш тощо. При словозміні чергується із с та х: вкусити–вкушу, порох–порошина. Вживають в абревіатурах: ШІ.

Завантажити статтю