Ч  — двадцять восьма літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назву літери «че» вживають як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За накресле­н­ням — це видо­змінена кирилична літера «ч» («черв»), що походить від від­повід­ного глаголичного знака. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. У сучасній українській мові по­значає пере­дньо­язиковий шумний глухий звук, буває твердим та напів­помʼякшеним. За способом творе­н­ня — африката. Може бути подовженим у позиції після голосного: сторіч­чя. При слово­зміні чергується з к — гак—гачок та т  — летіти—лечу, пекти—печу. У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «девʼяносто». У класифікаційному поділові ви­ступає зі значе­н­ням «двадцять восьмий»: пункт «Ч» роз­ділу А. При цифровій нумерації використовують як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 17-ч тощо. Вживають у скороче­н­нях: ч. (частина); абревіатурах (ЧАЕС).