Х

Х — двадцять шоста літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назву літери «ха» вживають як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За накресленням — це видозмінена кирилична літера «х» («хір»), яка походить від «χ» («хі») з греко-візантійського письма. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській мові позначає щілинний глухий задньоязиковий приголосний звук, що може бути твердим та напівпом’якшеним. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «шістсот». У класифікаційному поділові виступає зі значенням «двадцять шостий»: пункт «Х» розділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 12-х тощо. Використовують в абревіатурах: ХТЗ, ХДС, ХК, ХМ. Передає у словах іншомовного походження звук [h], запозичений передусім зі східних мов, якому в більшості випадків в українській мові відповідає літера г. При словозміні може чергуватися з літерами с та ш: муха–мусі–мушка. Поширене скорочення з х. (хутір із назвою).

Завантажити статтю