Фефер Іцик (Ісак Соломонович)

ФЕ́ФЕР Іцик (Ісак Соломонович; 10(23). 09. 1900, м-ко Шпола Звенигородського пов. Київської губ., нині місто Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 12. 08. 1952, Москва) — поет, драматург, громадський діяч. Член СП СРСР. Один із класиків єврейської радянської поезії. Походив із родини вчителя, отримав домашню освіту. Змалку втратив батька, у 12-річному віці почав працювати в друкарні (Київ). Захопившись революційними подіями, при­єд­нався до більшовиків, був у київському під­піл­лі часів денікінщини, під­давався арешту (сидів в одній камері з поетом В. Чумаком). На­прикінці 1910-х рр. був редактором газети і партійним функціонером у Звенигородці, згодом пере­їхав до Києва, де долучився до літературного життя, почав віршувати. 1922 дебютував збіркою віршів «Шпенер» («Тріски»). У своїх естетичних шука­н­нях орієнтувався на творчість популярних тоді В. Маяковського, Е. Багрицького, Демʼяна Бєд­ного. Писав про «загально­пролетарську справу», під­мінивши творчу свободу митця на «усві­домлену необхідність» несвободи «одержавленого» письмен­ника; його називають найбільш політизованим серед єврейських поетів. Водночас повніше виявився талант Ф. як поета у творах, по­збавлених казен­ного оптимізму, показного захопле­н­ня чи голого дидактизму. Був членом єврейської секції літературного обʼ­єд­на­н­ня ВУСПП, редактором журналу «Проліт». Друга половина 1920-х і 1930-і рр. — найплідніші для Ф. у творчому плані: практично щороку виходили збірки його віршів, інколи — по 2—3 на рік («Про себе і таких, як я», «Камінь на камені», «Юнаки», «Ви­бране», «Смерть Елі», «Змага­н­ня», «Грузія» та ін.). Провід­ні теми лірики й ліро-епосу — воєн­ні дії 1918—20, вирува­н­ня людських пристрастей, творе­н­ня «нового світу», де звучав не лише ентузіазм і бадьорий тон, але й трагедійні нотки від баченого та пере­житого. У доробку — пʼєси й числен­ні стат­ті, у поетичній спадщині наявні всі жанри. У 1930-х рр. ви­друкувано дві його збірки поезій українською мовою — «Скарб» і «Джерела» в пере­кладах П. Тичини, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського та ін. Загалом українська тематика досить широко присутня в поетиці та образній структурі Ф.: Т. Шевченку присвятив стат­ті «Великий гуманіст», «Муза Шевченка», вірш «Балада про пожежу», рідному містечку — поезію «Біля верб, де кінчається поле, на семи, а чи більше горбах, притулилась малесенька Шпола із дворами, з хатами в садках». Під час 2-ї світової війни Ф. уві­йшов до складу Єврейського антифашистського комітету (був одним із його керівників), після її заверше­н­ня за­знав пере­слідувань. Заарештований у справі т. зв. без­родних космополітів, засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1989. За деякими джерелами, Ф. було завербовано спецорганами СРСР як «осведомителя» під псевдо «Зорін», а під час війни він був за­ступником начальника управлі­н­ня контр­розвідки наркомату держ­безпеки Л. Райхмана.

Завантажити статтю