Фефер Іцик (Ісак Соломонович)

Визначення і загальна характеристика

ФЕ́ФЕР Іцик (Ісак Соломонович; 10(23). 09. 1900, м-ко Шпола Звенигородського пов. Київської губ., нині місто Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 12. 08. 1952, Москва) — поет, драматург, громадський діяч. Член СП СРСР. Один із класиків єврейської радянської поезії. Походив із родини вчителя, отримав домашню освіту. Змалку втратив батька, у 12-річному віці почав працювати в друкарні (Київ). Захопившись революційними подіями, приєднався до більшовиків, був у київському підпіллі часів денікінщини, піддавався арешту (сидів в одній камері з поетом В. Чумаком). Наприкінці 1910-х рр. був редактором газети і партійним функціонером у Звенигородці, згодом переїхав до Києва, де долучився до літературного життя, почав віршувати. 1922 дебютував збіркою віршів «Шпенер» («Тріски»). У своїх естетичних шуканнях орієнтувався на творчість популярних тоді В. Маяковського, Е. Багрицького, Дем’яна Бєдного. Писав про «загальнопролетарську справу», підмінивши творчу свободу митця на «усвідомлену необхідність» несвободи «одержавленого» письменника; його називають найбільш політизованим серед єврейських поетів. Водночас повніше виявився талант Ф. як поета у творах, позбавлених казенного оптимізму, показного захоплення чи голого дидактизму. Був членом єврейської секції літературного об’єднання ВУСПП, редактором журналу «Проліт». Друга половина 1920-х і 1930-і рр. — найплідніші для Ф. у творчому плані: практично щороку виходили збірки його віршів, інколи — по 2–3 на рік («Про себе і таких, як я», «Камінь на камені», «Юнаки», «Вибране», «Смерть Елі», «Змагання», «Грузія» та ін.). Провідні теми лірики й ліро-епосу — воєнні дії 1918–20, вирування людських пристрастей, творення «нового світу», де звучав не лише ентузіазм і бадьорий тон, але й трагедійні нотки від баченого та пережитого. У доробку — п’єси й численні статті, у поетичній спадщині наявні всі жанри. У 1930-х рр. видрукувано дві його збірки поезій українською мовою — «Скарб» і «Джерела» в перекладах П. Тичини, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського та ін. Загалом українська тематика досить широко присутня в поетиці та образній структурі Ф.: Т. Шевченку присвятив статті «Великий гуманіст», «Муза Шевченка», вірш «Балада про пожежу», рідному містечку — поезію «Біля верб, де кінчається поле, на семи, а чи більше горбах, притулилась малесенька Шпола із дворами, з хатами в садках». Під час 2-ї світової війни Ф. увійшов до складу Єврейського антифашистського комітету (був одним із його керівників), після її завершення зазнав переслідувань. Заарештований у справі т. зв. безродних космополітів, засуджений до розстрілу. Реабілітований 1989. За деякими джерелами, Ф. було завербовано спецорганами СРСР як «осведомителя» під псевдо «Зорін», а під час війни він був заступником начальника управління контррозвідки наркомату держбезпеки Л. Райхмана.

Завантажити статтю