Топачевський Олександр Вікторович

ТОПАЧЕ́ВСЬКИЙ Олександр Вікторович (18. 02(03. 03). 1901, с. Будаївка Київського пов. Київської губ., нині м. Боярка Фастівського р-ну Київської обл., за паспортом — 01(13). 03. 1897, х. Бобрівка Таращанського пов. Київської губ. — 01. 12. 1975, Київ) — ботанік, гідробіо­лог, природо­знавець. Чоловік М. Макаревич, батько Андрія та Вадима Топачевських. Доктор біо­логічних наук (1959), професор (1959), академік АН УРСР (1972). Заслужений діяч науки УРСР (1966). Закінчив Київський ІНО (1930). Від 1938 працював у Київському університеті імені Т. Шевченка: 1956—59 — завідувач кафедри нижчих рослин, декан біо­логічного факультету, за сумісництвом 1945—51 — завідувач лабораторії альгології Ін­ституту ботаніки АН УРСР; 1959—73 — директор, водночас 1961—75 — завідувач від­ділу санітарної гідробіо­логії Ін­ституту гідробіо­логії АН УРСР (обидва — Київ). Академік-секретар Від­діле­н­ня загальної біо­логії АН УРСР (1961—67), віце­президент Всесоюзного гідробіо­логічного товариства і голова його Українського від­діле­н­ня (1965—75). Засновник київської школи альгологів. Створив оригінальну схему діатомових і на її основі — ви­значник цих нижчих рослин. Результати досліджень Т. донині залишаються найбільш повною інформацією про діатомові водорості Дні­пра. У 1950-х рр. зосередив наукові інтереси на ви­вчен­ні морфології, систематики, екології та еволюції водоростей, що від­ображено у фундаментальній моно­графії «Во­просы цитологии, морфологии, биологии и филогении водорослей» (К., 1962). За­ймаючись опрацюва­н­ням теоретичних питань морфогенезу й філогенії нижчих рослин, ви­ступив із критикою джгутикової теорії походже­н­ня водоростей. Сформулював ідею первин­ності амебоїдних форм. Також досліджував водо­йми України і загальні пита­н­ня гідробіо­логії, зокрема здійснював наукове керівництво комплексними дослідже­н­нями «цвіті­н­ня» води у дні­провських водо­ймах, їх гідробіо­логічного режиму та санітарного стану. Створив низку нових наукових напрямів — гідробіо­логії ка­налів, гідробіо­логічного режиму водойм-охолоджувачів ТЕС і АЕС. Науково об­ґрунтував недоцільність подальшого гідробудівництва у Керченській протоці, на Дні­провсько-Бузькому лимані, Дні­прі та його притоках, що дало можливість припинити спроби зарегулюва­н­ня р. Десна й запобігти затоплен­ню цілісних природних комплексів та сотень тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

Завантажити статтю