Топачевський Олександр Вікторович

Визначення і загальна характеристика

ТОПАЧЕ́ВСЬКИЙ Олександр Вікторович (18. 02(03. 03). 1901, с. Будаївка Київського пов. Київської губ., нині м. Боярка Фастівського р-ну Київської обл., за паспортом — 01(13). 03. 1897, х. Бобрівка Таращанського пов. Київської губ. — 01. 12. 1975, Київ) — ботанік, гідробіолог, природознавець. Чоловік М. Макаревич, батько Андрія та Вадима Топачевських. Доктор біологічних наук (1959), професор (1959), академік АН УРСР (1972). Заслужений діяч науки УРСР (1966). Закінчив Київський ІНО (1930). Від 1938 працював у Київському університеті імені Т. Шевченка: 1956–59 — завідувач кафедри нижчих рослин, декан біологічного факультету, за сумісництвом 1945–51 — завідувач лабораторії альгології Інституту ботаніки АН УРСР; 1959–73 — директор, водночас 1961–75 — завідувач відділу санітарної гідробіології Інституту гідробіології АН УРСР (обидва — Київ). Академік-секретар Відділення загальної біології АН УРСР (1961–67), віцепрезидент Всесоюзного гідробіологічного товариства і голова його Українського відділення (1965–75). Засновник київської школи альгологів. Створив оригінальну схему діатомових і на її основі — визначник цих нижчих рослин. Результати досліджень Т. донині залишаються найбільш повною інформацією про діатомові водорості Дніпра. У 1950-х рр. зосередив наукові інтереси на вивченні морфології, систематики, екології та еволюції водоростей, що відображено у фундаментальній монографії «Вопросы цитологии, морфологии, биологии и филогении водорослей» (К., 1962). Займаючись опрацюванням теоретичних питань морфогенезу й філогенії нижчих рослин, виступив із критикою джгутикової теорії походження водоростей. Сформулював ідею первинності амебоїдних форм. Також досліджував водойми України і загальні питання гідробіології, зокрема здійснював наукове керівництво комплексними дослідженнями «цвітіння» води у дніпровських водоймах, їх гідробіологічного режиму та санітарного стану. Створив низку нових наукових напрямів — гідробіології каналів, гідробіологічного режиму водойм-охолоджувачів ТЕС і АЕС. Науково обґрунтував недоцільність подальшого гідробудівництва у Керченській протоці, на Дніпровсько-Бузькому лимані, Дніпрі та його притоках, що дало можливість припинити спроби зарегулювання р. Десна й запобігти затопленню цілісних природних комплексів та сотень тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

Завантажити статтю