Соловки

Визначення і загальна характеристика

СОЛОВКИ́

– назва кількох островів у південно-західній частині Білого моря. Водночас цим поняттям позначають один із найбільших православних монастирів Росії, заснований у 15 ст., і концтабір доби комуністичного панування. Від 16 ст. монастир, що мав потужне господарство, слугував фортецею, залога якої відбивала атаки лівонців і шведів (1571, 1582, 1611). У 1854, під час Кримської війни, його атакували з моря британські військові кораблі. Архімандритів у Соловецький монастир призначали безпосередньо цар і патріарх, 1765 він став ставропігійним, безпосередньо підпорядкованим Синодові. 1668–76 тут тривало повстання, спрямоване проти церковної реформи Никона. Від кінця 16 ст. на С. висилали політичних і релігійних противників режиму та офіційної Церкви, зокрема у Соловецькому монастирі відбували заслання останній кошовий отаман Запорозької Січі П. Калнишевський (від 1776), член Кирило-Мефодіївського товариства Г. Андрузький (від 1850) та ін. Більшовики продовжили і значно поглибили цю традицію. 26 квітня 1920 Кемський повітовий виконком Архангельської губ. РФ ухвалив рішення про націоналізацію Соловецького монастиря. У травні 1920 на С. організовано одне з відділень Північних таборів примусових робіт. Першими в’язнями стали переважно учасники Білого руху, які працювали на будівництві вузькоколійної залізниці, бараків тощо. Постановою РНК СРСР від 13 жовтня 1923 створено Соловецький табір особливого призначення (Соловецкий лагерь особого назначения — СЛОН) із 2-ма пересильно-розподільчими пунктами у Архангельську та Кемі. Управління табором покладено на ОГПУ СРСР. До складу СЛОН входили розташовані на території Соловецького архіпелагу 6 відділень: Кремлівське (із Заяцьким жіночим штрафним ізолятором), Савватьєвське, Муксалмське, Секірне (чоловічий штрафний ізолятор), Кондострів, Анзерське. Відділення розподілялися на роти, командировки (їх було до 30-ти) і табірні пункти. Відповідно до наказу ОГПУ СРСР від 15 грудня 1923 етапування ув’язнених здійснювали Мурманською залізницею до Кемі, де знаходився пересильно-розподільчий пункт, далі — на пароплавах «Гліб Бокий», «Нева» та на баржі «Клара Цеткін» — на С. Зовнішню охорону табору, доправлення ув’язнених, конвоювання на роботи, розшук втікачів здійснював 4-й полк окремої дивізії особливого призначення імені Ф. Дзержинського при ОГПУ; внутрішню охорону — група нагляду, що складалася з ув’язнених (колишні чекісти, міліціонери, карні злочинці). Соловецький табір був економічним підприємством (шкіряний, механічний, цегляний та ін. заводи), підсумком інтенсивної експлуатації стало майже повне вичерпання ресурсів Соловецьких островів. Упродовж 1920-х рр. до складу СЛОН ОГПУ передавали нові виправно-трудові табори, створені на материку, до 1930 його управління переведено у Кем. СЛОН ОГПУ підпорядковувалися 12 відділень, розташованих у Карелії, на Кольському півострові, під Архангельськом. У цей період Соловецький табір досягнув піку розвитку: якщо 1923 у ньому утримували 3049 в’язнів, то 1931 — 71 800. Значний відсоток серед них завжди становили українці. Учасники всіх соловецьких «потоків» — спочатку діячі УНР, вояки повстанських загонів, робітники, селяни, духовенство, потім «специ» (представники старої інтелігенції, яких оголосили «шкідниками» та «націоналістами») і, нарешті, ті, на кого влада спиралася, а потім оголосила «ворогами народу», тобто комуністичні партійні та державні діячі, а також діячі КПЗУ, радянські письменники, науковці, митці, — всі вони (за невеликим винятком) були приречені на знищення самим фактом перебування на С. У 1930 зі СЛОН виокремилися у самостійні материкові відділення: Вишерське, Ухт-Печорське, Північно-Уральське, Свирське та ін. У 1930-х рр. Соловецькі табори неодноразово змінювали свою назву і підпорядкованість: СИКМИТЛ (Соловецкие и Карело-Мурманские исправительно-трудовые лагеря) з підпорядкуванням ГУЛАГ ОГПУ, 11-е відділення Біломорсько-Балтійських таборів із підпорядкуванням Управлінню Біломорсько-Балтійських таборів ОГПУ, 1-е відділення СИТЛ (Соловецкие исправительно-трудовые лагеря) з підпорядкуванням ГУЛАГ ОГПУ. У листопаді 1933 на базі Соловецького табору створено 8-е Соловецьке спеціальне (штрафне) відділення Біломорсько-Балтійського комбінату ОГПУ–НКВС. 1937 табір передано 10-му відділу Головного управління державної безпеки НКВС і реорганізовано у Соловецьку в’язницю особливого призначення (Соловецкая тюрьма особого назначения — СТОН). Тоді ж почали закривати виробництва, значно скоротили кількість в’язнів шляхом масових розстрілів: 1818 з них були розстріляні 27 жовтня і 1–4 листопада 1937 в урочищі Сандармох у Карелії, 8 грудня 1937 — на території Ленінградської обл., 14 лютого 1938 — на С. (див. Соловецькі розстріли 1937–38). Станом на 1 березня 1939 у СТОН знаходилося 1688 в’язнів, на 1 серпня 1939 — 2512. Постановою Раднаркому СРСР від 25 листопада 1939 Соловецьку в’язницю закрито, а Соловецькі острови з наявними будівлями і господарством передано Наркомату військово-морського флоту СРСР. Навесні 1940 на С. відкрито Об’єднану школу Північного флоту. 1974 засновано Соловецький історико-архітектурний і природничий музей-заповідник, що діє донині. Після 1991 відроджено Спасо-Преображенський Соловецький ставропігійний чоловічий монастир, створено музейний комплекс з історії СЛОН, Освітній центр «Соловецькі острови». Щорічно С. відвідує до 30-ти тис. осіб.

Завантажити статтю