Янда Дорис

Визначення і загальна характеристика

Я́НДА Дорис (псевд.: Дороті Янда, Елізабет Юнг, Дарія Могилянка; 16. 03. 1905, с-ще Ґімлі, провінція Манітоба, Канада — 27. 12. 2005, м. Едмонтон, провінція Альберта, Канада) — громадська діячка, письменниця. Племінниця І. Козловського, дружина Д. Янди. Походила із родини українських емігрантів, які 1900 приїхали до Канади. Закінчила школу та коледж у Саскатуні, а також Інститут імені П. Могили (1926). Співзасновниця (1926), віце-президент, президент (1935–36), почесний член (1952) Союзу українок Канади. Працювала у Національній жіночій раді та Раді жінок Канади. Від 1934 — член Асоціації канадських авторів. Під час 2-ї світової війни — волонтер численних громадських організацій Едмонтона. Очолювала Фонд допомоги від повені в Британській Колумбії (1948). За завданням Комітету українців Канади разом із чоловіком здійснила подорож по 20-ти таборах для переміщених осіб у Західній Європі (1949), після повернення надрукувала заклик «Рятуймо українських скитальців» // Український голос», 1949, 16 лист. Допомагала новоприбулим українцям у Канаді. 1961 відвідала Україну, про свої враження розповіла 15 жовтня на урочистостях Товариства українців самостійників в Едмонтоні. Редагувала жіночі сторінки у газетах «Український голос» (член редакційного комітету) та «Український фармер». Видала поетичні збірки «Думки летять на Україну» (1962), «Пісні мого серця» (1964; обидві — Едмонтон), «Cаnadian Tapestry» («Канадський гобелен», Вінніпеґ, 1970), дослідження «Українська жінка на услугах свого народу» (1972). У рукописах залишилися творчі та дослідницькі матеріали, зокрема «Україно, Україно», «Боротьба і слава України»; «Любов не можна погасити» (1922–24, 1962), «Голод на Україні» (1933), «Кар’єра модерної української жінки», «Культурне значення книжки», «Наука про розвиток дитини», «Матерям і дітям», «Наука української школи», «Про Ольгу Кобилянську», «Свято української державності», «Український свят-вечір», «Вища освіта для дівчат» та ін. Листувалася з О. Петлюрою, Д. Гуменною, О. Войценко, В. Кіркконнеллом (1938–50), С. Кульчицьким, М. Приходько (1948–49), Яром Славутичем, С. Стечишин (1936–81) та ін.

Завантажити статтю