ТРОФИМЧУ́К Олександр Микола­йович (01. 09. 1955, Рівне) — фахівець у галузі механіки й інформатики. Доктор технічних наук (2000), професор (2005), член-кореспондент НАНУ (2012). Заслужений діяч науки і техніки України (2015). Державні премії України в галузях науки і техніки (2005) та освіти (2017), премія імені В. Михалевича НАНУ (2015). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2020). Закінчив Український ін­ститут інженерів водного господарства (Рівне, 1977). Працював 1980–98 в Ін­ституті гі­дромеханіки НАНУ; 1998–2003 — за­ступник директора з наукової роботи, 2003–04 — в. о. директора Українського ін­ституту дослідже­н­ня навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної без­пеки і оборони України; 2004–15 — за­ступник директора з наукової роботи, від 2016 — директор Ін­ституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАНУ (усі — Київ); водночас від 2002 — професор кафедри геотехніки Київського університету будівництва і архітектури. Головний редактор збірника наукових праць «Екологічна без­пека та природокористува­н­ня». Засновник наукової школи з інформаційних технологій та математичного моделюва­н­ня в гео­екології. Роз­робив інформаційно-аналітичні системи оцінюва­н­ня економічних ситуацій, в системах аналізу даних за­стосовував мережі Байєса; створив методологію моделюва­н­ня та проєктува­н­ня багато­продуктових комунікаційних мереж з дрібнопартіон­ними дис­кретними потоками, що включає понятійний базис, концепції, принципи, математичні моделі, теоретичні методи, алгоритми, технології, методики, схеми і сценарії, націлені на адаптивне викори­ста­н­ня ресурсного потенціалу мереж при за­даних обмеже­н­нях; роз­робив математичні та гео­інформаційні моделі поверх­невого й ґрунтового стоку води на території водозбору та чисельні методи для роз­вʼяза­н­ня початково-кра­йових і варіаційних задач для цих моделей. Автор математичних моделей динаміки насичених пористих середовищ, на їхній основі теоретично та екс­периментально встановив закономірності роз­по­всюдже­н­ня хвиль, явищ дилатансії та роз­рідже­н­ня ґрунтів; створив динамічні моделі та методи роз­вʼяза­н­ня задач сейсмо­стійкості споруд при урахуван­ні їхньої взаємодії зі складними ґрунтовими основами. Започаткував базис нового напрямку викори­ста­н­ня гео­графічних інформаційних систем, ди­станційного зондува­н­ня Землі в гео­екології, при аналізі природно-ресурсного потенціалу, оптимізації за­брудне­н­ня поверх­невих вод, ґрунтів і атмо­сфери, моделюва­н­ня глобальних біо­сферних процесів, про­гнозу геофізичних подій, зокрема геологічних та екологічних аспектів зниже­н­ня зсувонебезпеки.