Пеньківська культура

Визначення і загальна характеристика

ПЕНЬКІ́ВСЬКА КУЛЬТУ́РА

— археологічна культура. Датована серединою 4 — 7 ст. Поширена на покордон­ні Лісо­степу і Степу від Сіверського Дінця (притока Дону) до Пруту (притока Дунаю) і далі — до Нижнього Подунавʼя, де пеньківські памʼятки спів­існують із празькими та гето-дакійськими старожитностями. Ви­окремлена у 1950-х рр. Д. Березовцем, епонімна памʼятка — Пеньківка. У на­ступні десятилі­т­тя широкомас­штабні роботи з ви­вче­н­ня пеньківських старожитностей проводили на Лів­обереж­жі Дні­пра (Є. Горюнов), у Середньому Подні­провʼї (А. Сміленко, О. Приходнюк), Пів­ден­ному Побуж­жі (П. Хавлюк), Дністровсько-Прутському межиріч­чі (І. Рафалович). Загалом ві­домо бл. 350 памʼяток П. к., на десятках із яких проведено широкомас­штабні археологічні роз­копки (Пеньківка, Хитці, Кочубіївка, Будище, Скибинці, Семенки, Самчинці, Реча, Хуча та ін.). Населе­н­ня проживало у невеликих селищах — до 30-ти житлових споруд. Це були чотирикутні напів­землянки площею бл. 16 м² із вогнищем або камʼяною піччю. Поруч роз­ташовувалися господарські споруди та ями-льохи. По­близу с. Будище (Черкаського р-ну Черкаської обл.) і Селіште (Молдова) досліджено городища П. к., по­близу м. Гайворон (Голованівського р-ну Кірово­градської обл.) — металургійний осередок, де виявлено більше 20-ти залізоплавильних горен. Урнові та без­урнові похова­н­ня (кремації без зовнішніх ознак на поверх­ні) найкраще ви­вчені за роз­копками біля с. Велика Андрусівка (Олександрійського р-ну Кірово­градської обл.). При роз­копках найчастіше трапляється ліплений від руки посуд — біконічні та окру­глобокі горщики, сковороди, миски; у ран­ніх памʼятках — фрагменти гончарної черняхівської, у пізніх — канцерської та пастирської кераміки. Серед інших знахідок — вироби із заліза (наральники, серпи, коси, долота), прикраси з кольорових і благородних металів (пальчасті та зооантропоморфні фібули, браслети, предмети поясних наборів), камʼяні жорна, ливарські формочки тощо. У П. к. ви­окремлюють 3 хронологічні етапи (середина 4 — початок 5 ст., 5 ст., 6—7 ст.) та 4 локальні варіанти (Дні­провське Лів­обереж­жя, межиріч­чя Дні­пра і Дністра, Дні­провське Надпоріж­жя та По­орі­л­ля, Дністровсько-Прутське межиріч­чя). На прикордон­ні зі степом на пеньківських поселе­н­нях трапляються юртоподібні житла (Чернеч­чина, Багате, Йосипівка, Стецівка та ін.), на могильниках — інгумації (Мохнач, Олексіївка, Селіште, Данчени), що засвідчують тісні взаємозвʼязки словʼян зі степовою тюркомовною людністю. Носії П. к. анти — одне з найві­доміших словʼянських угруповань початкової доби Середньовіч­чя. Думка М. Грушевського про те, що анти були предками українського народу, знаходить під­твердже­н­ня в археологічних джерелах.

Літ.:Березовец Д. Т. Поселения уличей на р. Тясмине // Мат. и ис­следования по археологии СССР. Москва; Ленин­град, 1963. № 108; Рафалович И. Славяне 6—9 веков в Молдавии. Кишинев, 1972; Горюнов Е. А. Ран­ние этапы истории славян Дне­провского Лев­обережья. Ленин­град, 1981; Приходнюк О. М. Пеньковская культура (Культурно-археологический аспект ис­следования). Воронеж, 1998.

О. М. Приходнюк

Завантажити статтю