Пеньківська культура

Визначення і загальна характеристика

ПЕНЬКІ́ВСЬКА КУЛЬТУ́РА

– археологічна культура. Датована серединою 4 — 7 ст. Поширена на покордонні Лісостепу і Степу від Сіверського Дінця (притока Дону) до Пруту (притока Дунаю) і далі — до Нижнього Подунав’я, де пеньківські пам’ятки співіснують із празькими та гето-дакійськими старожитностями. Виокремлена у 1950-х рр. Д. Березовцем, епонімна пам’ятка – Пеньківка. У наступні десятиліття широкомасштабні роботи з вивчення пеньківських старожитностей проводили на Лівобережжі Дніпра (Є. Горюнов), у Середньому Подніпров’ї (А. Сміленко, О. Приходнюк), Південному Побужжі (П. Хавлюк), Дністровсько-Прутському межиріччі (І. Рафалович). Загалом відомо бл. 350 пам’яток П. к., на десятках із яких проведено широкомасштабні археологічні розкопки (Пеньківка, Хитці, Кочубіївка, Будище, Скибинці, Семенки, Самчинці, Реча, Хуча та ін.). Населення проживало у невеликих селищах — до 30-ти житлових споруд. Це були чотирикутні напівземлянки площею бл. 16 м² із вогнищем або кам’яною піччю. Поруч розташовувалися господарські споруди та ями-льохи. Поблизу с. Будище (Черкаського р-ну Черкаської обл.) і Селіште (Молдова) досліджено городища П. к., поблизу м. Гайворон (Голованівського р-ну Кіровоградської обл.) — металургійний осередок, де виявлено більше 20-ти залізоплавильних горен. Урнові та безурнові поховання (кремації без зовнішніх ознак на поверхні) найкраще вивчені за розкопками біля с. Велика Андрусівка (Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.). При розкопках найчастіше трапляється ліплений від руки посуд — біконічні та округлобокі горщики, сковороди, миски; у ранніх пам’ятках — фрагменти гончарної черняхівської, у пізніх — канцерської та пастирської кераміки. Серед інших знахідок — вироби із заліза (наральники, серпи, коси, долота), прикраси з кольорових і благородних металів (пальчасті та зооантропоморфні фібули, браслети, предмети поясних наборів), кам’яні жорна, ливарські формочки тощо. У П. к. виокремлюють 3 хронологічні етапи (середина 4 — початок 5 ст., 5 ст., 6–7 ст.) та 4 локальні варіанти (Дніпровське Лівобережжя, межиріччя Дніпра і Дністра, Дніпровське Надпоріжжя та Поорілля, Дністровсько-Прутське межиріччя). На прикордонні зі степом на пеньківських поселеннях трапляються юртоподібні житла (Чернеччина, Багате, Йосипівка, Стецівка та ін.), на могильниках — інгумації (Мохнач, Олексіївка, Селіште, Данчени), що засвідчують тісні взаємозв’язки слов’ян зі степовою тюркомовною людністю. Носії П. к. анти — одне з найвідоміших слов’янських угруповань початкової доби Середньовіччя. Думка М. Грушевського про те, що анти були предками українського народу, знаходить підтвердження в археологічних джерелах.

Завантажити статтю