РАЛКО́ Марія Олександрівна (14. 07. 1950, Київ — 04. 02. 2024, там само) — архітектор-художник. Дружина Станіслава, мати Олександра Адаменків. Народний художник України (1994). Член НСХУ (1989). Дійсний член Української академії архітектури (1998). Державна премія України в галузі архітектури (1991). Почесна від­знака Президента України (1996). Закінчила Київський художній ін­ститут (1974; майстерня А. Добровольського). Працювала художником Київського творчо-виробничого обʼ­єд­на­н­ня «Художник»; архітектором, за­ступником директора, головним архітектором-художником (від 1998) Державного під­приємства «Проєктне бюро Управлі­н­ня справами» (Київ). Серед реалізованих проєктів — Літературний музей України (інтерʼєри, 1986), Національний театр опери та балету України імені Т. Шевченка (художньо-декоративні вироби з кришталю та порцеляни, 1987), станція метро «Золоті ворота» (світильники, 1990), посольство Алжиру в Україні (гобелени та вітражі, 1993–94), Палац «Україна» (інтерʼєри пред­ставницьких приміщень, декоративні кришталеві світильники, 1996), Палац мистецтв «Український дім» (гобелен, декоративне панно), Державний театр ляльок (завіса, панно, світильники, вітражі), обʼєкти Адміністрації Президента України та урядової резиденції (проєктува­н­ня інтерʼєрів та викона­н­ня в інтерʼєрах гобеленів, світильників, керамічних панно; усі — 2-га половина 1990-х — 2000-і рр.) у Києві, Рівненський художньо-драматичний театр (художньо-декоративні канделябри з кришталю та порцеляни, 1981–83), Палац культури у м. Ровеньки Ворошилов­градської (нині Луганської) обл. (інтерʼєри, 1983–85).