Структура промисловості

СТРУКТУ́РА ПРОМИСЛО́ВОСТІ  — спів­від­ноше­н­ня та взаємозвʼязки між різними галузями і секторами промислового виробництва в економіці країни або регіону. С. п. від­ображає склад і пропорції промислового комплексу, а також характеризує рівень промислового роз­витку та спеціалізацію. Вона формується під впливом часткового поділу праці. 

Найчастіше С. п. ви­значають за галузями, видами діяльності, структурою затрат, територіальним роз­міще­н­ням, рівнем технологічного роз­витку, зовнішньо­економічною ознакою, сезон­ністю, економічним при­значе­н­ням продукції. Галузеву С. п. характеризують кількісне спів­від­ноше­н­ня між окремими галузями і певні виробничі взаємозвʼязки між ними. Галузь у С. п. — якісно однорідна сукупність субʼєктів господарюва­н­ня різних форм власності, що виконують однакові функції у системі су­спільного поділу праці; вид економічної діяльності — сукупність під­приємств, що виробляють подібні товари або послуги чи використовують подібні процеси для створе­н­ня товарів чи послуг (сировину, виробничий процес, методи або технології). Ви­значальними факторами С. п. є попит на продукцію, а також наявні абсолютні або порівняльні пере­ваги у її виробництві, інші фактори — історичні, гео­графічні, технологічні, екологічні, військово-політичні, інтеграційні, ін­ституційні тощо. 

Структурні зміни промисловості від­буваються під впливом ринкових чин­ників або цілеспрямованого державного регулюва­н­ня. Основні показники для аналізу С. п.: обсяги виробництва та реалізованої продукції, до­дана вартість, вартість основних фондів, витрати на виробництво продукції, показники зайнятості. На їхній основі роз­раховують питому вагу окремої галузі чи виду діяльності у загальному показнику промисловості. За характером впливу на предмет праці роз­різняють добувні та обробні галузі у С. п. Добувна галузь промисловості — видобуток сировини і палива з надр землі, обробні — харчова, легка (виробництво текс­тилю, одягу, взу­т­тя, товарів із шкіри, меблів, парфумерії та косметики) і важка (металургія, машинобудува­н­ня, електро­енергетична, хімічна, паливна, деревооб­робна та ін.). С. п. може бути диверсифікована та недиверсифікована. Для диверсифікованої С. п. притаман­не різномані­т­тя галузей промисловості та видів діяльності, що свідчить про роз­виненість поділу праці. Диверсифікація промисловості сприяє під­вищен­ню економічної стабільності, ін­новаційного потенціалу, здатності адаптуватися до змін ринкових умов. Недиверсифікована С. п. обмежена невеликою кількістю роз­винутих галузей виробництва, що зумовлено ресурсними, соціально-економічними, історичними та іншими чин­никами, зокрема 75 % промислового виробництва в ОАЕ зосереджено у добувній, нафтохімічній, хімічній, металургійній галузях. Від­повід­но до 

Класифікації видів економічної діяльності 2010 у С. п. за видами економічної діяльності ви­окремлюють добувну промисловість і роз­робле­н­ня карʼєрів (секція В), пере­робну промисловість (секція С), по­стача­н­ня електро­енергії, газу, пари та кондиці­йованого повітря (секція D) та водопо­стача­н­ня; ка­налізацію, поводже­н­ня з від­ходами (секція E). Кожна секція складається із роз­ділів, груп і класів, зокрема пере­робна промисловість має у своїй структурі 24 роз­діли, на­приклад, виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текс­тильне виробництво тощо. За структурою затрат роз­різняють капіталомісткі, трудомісткі, матеріаломісткі, енергомісткі виробництва (галузі); за рівнем технологічного роз­витку (згідно із 

Загальною класифікацією видів економічної діяльності у ЄС) — високотехнологічні (виготовле­н­ня основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів, компʼютерів, електрон­ної та оптичної продукції, повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткова­н­ня), середньо-високотехнологічні (хімічних речовин і хімічної продукції, зброї та боє­припасів, електричного устаткова­н­ня, машин і устаткова­н­ня, автотранс­порт­них засобів, причепів і напів­причепів, інших транс­порт­них засобів, медичних та стоматологічних інструментів і матеріалів), середньо-низькотехнологічні (тиражува­н­ня звуко-, ві­деозаписів і про­грамного забезпече­н­ня, виготовле­н­ня коксу та продуктів нафтопереробле­н­ня, гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції, металургійне виробництво, готових металевих виробів, окрім машин і устаткова­н­ня, будівництво суден і човнів; ремонт та монтаж машин і устаткова­н­ня), низькотехнологічні (усі інші види діяльності пере­робної промисловості) галузі. Добувну промисловість і роз­робле­н­ня карʼєрів за­звичай зараховують до низькотехнологічних галузей, проте із під­вище­н­ням рівня автоматизації та роз­витку технологій окремі види її діяльності пере­йшли до середньо-низькотехнологічних та середньо-високотехнологічних галузей. По­стача­н­ня електро­енергії, газу, пари та кондиці­йованого повітря належать до середньо-високотехнологічних і високотехнологічних галузей. Водопо­стача­н­ня, ка­налізація, поводже­н­ня з від­ходами — низькотехнологічна сфера, що з роз­витком сучасних технологій очище­н­ня, автоматизації виробництва пере­ходить у групу середньо-низькотехнологічних та середньо-високотехнологічних галузей.

Світовий банк використовує поділ секторів пере­робної промисловості на високо-, середньо- та низькотехнологічні. В індустріалізованих країнах з ін­новаційним типом роз­витку питома вага високотехнологічних та середньо-високотехнологічних галузей у С. п., за­звичай, є вищою порівняно з іншими країнами. Так, у Синґапурі частка середньо- і високотехнологічного секторів становить 82 %, Пів­ден­ній Кореї — 66 %, Німеч­чині — 58 %, Японії — 55 %, Швеції — 50 %, США — 44 %. В Україні 2022 за даними Світового банку цей показник склав 28 %. За зовнішньо­економічною ознакою у С. п. ви­окремлюють екс­портоорієнтовані галузі, галузі з орієнтацією на внутрішній ринок, імпортозалежні галузі. В Україні екс­портоорієнтованими галузями є металургійна та олійно-жирова, орієнтованими на внутрішній ринок — полі­графічна галузь, виробництво будівельних матеріалів, кабельно-провід­никова промисловість. Легка промисловість, виробництво гумових і пластмасових виробів — приклади імпортозалежних галузей. За сезон­ністю у С. п. виділяють сезон­ні (на­приклад, торфяна промисловість, деякі під­галузі харчової промисловості) та несезон­ні види діяльності; за економічним при­значе­н­ням виготовленої продукції — групу А (галузі, що випускають засоби виробництва) та групу Б (споживчі товари). Сучасна статистика оперує 5-ма промисловими групами товарів: товари проміжного спожива­н­ня, інвестиційні товари, споживчі товари коротко­строкового викори­ста­н­ня, споживчі товари тривалого викори­ста­н­ня, енергія. Існують також й інші ознаки класифікації галузей.

С. п. в Україні за часи незалежності за­знала сут­тєвих змін, набула характеру сировин­ної економіки, а повномас­штабне російське вторгне­н­ня посилило ці тенденції. Так, 2023, порівняно з 1990, у С. п. за обсягом виробництва у фактичних цінах від­булося скороче­н­ня частки машинобудува­н­ня з 26,4 до 10,2 %, частки легкої промисловості — з 10,8 до 1,8 % , металургійного виробництва — з 12,1 до 6,7 %. Водночас частка харчової промисловості зросла з 18,6 до 24,4 %, деревооб­робної і целюлозо-паперової галузі — з 2,5 до 4,2 %, виробництва гумових і пластикових виробів — з 1,1 до 2,5 %. Внаслідок неефективних ін­ституційних реформ, реалізації державної політики під­тримки низько- і середньотехнологічних галузей у С. п. України виникли дис­пропорції на користь галузей і видів діяльності, що забезпечували швидкий оборот і прибуток. У результаті приватизації промисловість від­окремилася від науки, що гальмувало трансфер технологій, роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня ін­новацій у виробництво, особливо в умовах від­сутності належної державної науково-ін­новаційної політики та дефіциту бюджетних коштів для фінансува­н­ня про­грам стимулюва­н­ня ін­новаційного роз­витку. Стратегічні документи, роз­роблені для подола­н­ня цих викликів, або не були прийняті (зокрема Стратегія роз­витку промислового комплексу України на період до 2025), або не були повною мірою реалізовані (на­приклад, Стратегія роз­витку сфери ін­новаційної діяльності на період до 2030). Найбільшими рушіями змін у С. п. ви­ступають євроінтеграційні процеси, зокрема по­двійний пере­хід — цифровізація, озелене­н­ня і декарбонізація промисловості у рамках Європейського зеленого курсу, а також воєн­на агресія РФ, що під­штовхнула ін­новаційний роз­виток і збільше­н­ня частки у С. п. України оборон­ної промисловості. З метою під­вище­н­ня конкуренто­спроможності промисловості, подола­н­ня її структурних дис­пропорцій країни світу реалізують державну політику, спрямовану на ре­структуризацію промисловості. Вона по­єд­нує інструменти та заходи промислової політики, політики у сфері під­приємництва, ін­новаційної, зовнішньо­економічної, грошово-кредитної, податкової, соціальної політики тощо. Практики управлі­н­ня С. п. перед­бачають оцінку та вдосконале­н­ня виробничих процесів, впровадже­н­ня ін­новацій, оптимізацію ресурсного викори­ста­н­ня, роз­виток кластерів, створе­н­ня сприятливого інвестиційного клімату.

Завантажити статтю