Продрозкладка

ПРОДРОЗКЛА́ДКА (Продовольча роз­кладка) — реквізиційний спосіб заготівлі сільськогосподарської продукції. За­проваджений під такою офіційною на­звою декретом РНК РСФРР від 11 січня 1919, його використовували до березня 1921 (встановленя Нової економічної політики). В УСРР П. введено у дію декретом ВУЦВК «Про загальнодержавний роз­поділ продуктів і предметів домашнього господарства» від 12 квітня 1919. У губерніях, що не виконали П., вона тривала й після за­провадже­н­ня продподатку. Викона­н­ням П. за­ймалися наркомат продовольства УСРР і Головне управлі­н­ня державного продуктооб­міну. Для стягне­н­ня хліба та ін. продуктів використовували воєнізовані продзагони робітників, військові під­роз­діли ВУЧК і Червоної армії. При цьому за­стосовували різноманітні ре­пресії: конфіскацію майна й реманенту, систему заручників, кругову поруку, загороджувальні загони, роз­стріли «мішечників», арешти «саботажників» і «спекулянтів». Після поразки військ генерала А. Денікіна голова РНК УСРР Х. Раковський і нарком продовольства М. Владимиров 26 лютого 1920 під­писали новий закон про хлібну роз­кладку в обсязі 160 млн пудів. П. поширювалася пере­важно на господарства з наділом понад 3 десятини. У випадку невикона­н­ня 50 % роз­кладки до вказаного терміну її стягували з усіх селянських дворів. Закон про П. 1920 перед­бачав вилуче­н­ня 30 % її обсягу до 7 березня, на­ступних 25 % — до 1 травня, 35 % — до 15 червня і 10 % — до 1 липня. П. стосувалася усіх видів сільськогосподарської продукції. Від українського уряду вимагали щодня від­правляти до Москви 100 вагонів із хлібом. 29 березня 1921 РНК УСРР видала по­станову «Про зменше­н­ня зернової роз­кладки на врожай 1920 р.». Були звільнені від П. селянські господарства Волинської, Катеринославської, Харківської, Чернігівської губ., що виконали найбільшу частину хлібної роз­кладки. Решта губерній з урахува­н­ням уже виконаних цифр роз­кладки мала здати по завершен­ні посівних робіт на­ступні її обсяги: Олександрівська губ. — 15 млн, Полтавська губ. — 13 млн, Кременчуцька губ. — 6,5 млн, Київська губ. — 9,5 млн, Одеська губ. — 3 млн, Миколаївська губ. — 3 млн, Донецька губ. — 2,5 млн, Подільська губ. — 1,5 млн пудів. До­зволено залишати в окремих губерніях від 10-ти до 25-ти % вилученого у заможних селян хліба для найбідніших груп села. Продуктооб­мін до­зволено у тих губерніях, де селянство звільнялося від роз­кладки. Принципи П. фактично діяли протягом 1922 — 1-ї половини 1923, втративши форму і методи стягне­н­ня після ухвале­н­ня декрету ВУЦВК «Про єдиний сільськогосподарський податок» від 19 травня 1923. Рецидиви П. зна­йшли прояв у формі над­звичайних заходів 1927—28.

Завантажити статтю