Продамет

«ПРОДАМЕ́Т» (Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів) — одне із найбільших монополістичних обʼ­єд­нань Російської імперії. На момент створе­н­ня 1902 до його складу уві­йшло 14 металургійних заводів, більшість із яких (11) знаходилася на українських землях: Пів­ден­норосійське Дні­провське товариство, Російсько-Бельгійське, Брянське, Донецько-Юрʼївське товариства, «Провіданс» та ін. Фінансували «П.» найбільші французькі, німецькі, бельгійські, російські банки. «П.» був заснований як централізований орган збуту продукції найбільшими металургійними під­приємствами Російської імперії (а згодом — і Царства Польського), що зберігали виробничу само­стійність, але пере­давали право реалізації виготовленої продукції синдикатові. Основні функції «П.»: ви­значе­н­ня квот на виробництво для кожного під­приємства, узгодже­н­ня цінової політики, роз­поділ прибутку та освоє­н­ня нових ринків збуту. Система квот, що ви­значали частку окремих під­приємств-учасників «П.» у загальному обсязі збуту метало­продукції, уможливила встановле­н­ня монопольно високих цін на продукцію під­приємств, що входили до синдикату. Не­зважаючи на те, що «П.» створено в організаційно-правовій формі акціонерного товариства від­критого типу (формально мав право вільного біржового обігу акцій та продажу їх сторон­нім особам), акціонери не мали права від­чуже­н­ня власних акцій під за­грозою штрафу. У випадку виходу із синдикату вони були зобовʼязані реалізувати свою частку акцій іншим учасникам товариства. Для управлі­н­ня процесом залуче­н­ня та роз­поділу замовлень на виготовле­н­ня металургійної продукції між учасниками синдикату територію Російської імперії поділено на 13 р-нів, у кожному з яких створено місцеві контори, що здійснювали оперативне управлі­н­ня діяльністю на місцях, зокрема у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі (нині Дні­про). До функцій місцевих контор належали роз­поділ замовлень між під­приємствами, що входили до «П.», від­повід­но до встановлених квот, укла­да­н­ня контрактів та контроль за їхнім дотрима­н­ням, здійсне­н­ня роз­рахунків зі споживачами. Водночас функції синдикату були значно ширшими: окрім торговельно-посередницької діяльності «П.» контролював умови виробництва товарів під­приємствами-учасниками, що формально зберігали виробничу само­стійність. 1909 під­приємства синдикату по­стачали на ринок 60 %, 1912—13 — понад 85 % обсягів загальноімперського виробництва чорної металургії. 1914 синдикат обʼ­єд­нав близько 90 % металургійних компаній Російської імперії, серед яких — комбіновані під­приємства, що володіли заводами, рудниками, камʼяновугільними шахтами. Окремі учасники «П.» входили до складу інших синдикатів: «Продвугілля», «Продвагон», «Проволока». Організація «П.» започаткувала процес синдикува­н­ня в усіх галузях промисловості, що зумовило сут­тєві зміни структури, посиле­н­ня концентрації виробництва та капіталу. За рівнем концентрації промислового капіталу на початку 20 ст. Російська імперія посіла 1-е місце у світі. Більшість провід­них синдикатних обʼ­єд­нань Російської імперії засновано на українських землях. Важливим чин­ником синдикува­н­ня промисловості стало отрима­н­ня монопольно високих прибутків промислових під­приємств за рахунок зниже­н­ня торговельних посередницьких витрат (на від­міну від країн Заходу, в Російській імперії торговельний прибуток був вищим за виробничий). Сприяла процесу синдикува­н­ня державна політика митного протекціонізму, що знаходило прояв, зокрема, у стимулюван­ні процесу монополізації шляхом на­да­н­ня казен­них замовлень, монопольного права на здійсне­н­ня певних видів діяльності, урядових гарантій щодо диві­дендних виплат акціонерним товариствам, пільг при реєстрації та оподаткуван­ні, прямого субсидува­н­ня тощо. 1916 «П.» введено до складу урядового Металургійного комітету, в результаті чого синдикат отримав виняткове право на здійсне­н­ня обліку та централізованого роз­поділу казен­них замовлень на виготовле­н­ня металовиробів. 1918 «П.» націоналізований радянським урядом.