Храплива Леся

ХРАПЛИ́ВА Леся (від 1974 — Храплива-Щур; 27. 05. 1927, Львів) — письмен­ниця, педагог, громадська діячка. Дочка Є. Храпливого. Членкиня НСПУ (1996), Обʼ­єд­на­н­ня українських письмен­ників «Слово». Медаль св. Володимира Великого Світового кон­гресу українців (2003). Від 1941 на­вчалася у 1-й українській гімназії у Львові. 1942 вступила в організацію «Пласт». 1944 разом із батьками емігрувала в Німеч­чину, мешкала в м. Ерланґен, де студіювала медицину та біо­логію (1945—49). Від 1949 — у США. Закінчила Колумбійський університет (Нью-Йорк, 1953). Близько 15-ти р. працювала в лабораторіях. 1954—56 слухала лекції з україністики при НТШ, а згодом і сама читала їх з української літератури. У Нью-Йорку продовжила роботу в «Пласті»: стала Кра­йовою комен­данткою пластунів (1958—60), організовувала ви­школи, табори для новаків і виховників, була автором ігрових комплексів. Окрім того, вела сторінку «Пластова Ватра» у газеті «Свобода» (1954—56), видавала пластовий бюлетень «Іскра Сокільської Ватри» (1950—54), редагувала журнал для малят «Готуйсь» (1953—70). Від 1974 — у Канаді, жила й працювала в м. Лондон, від 2012 — у м. Торонто (обидва — провінція Онтаріо). 1974—82 — директор суботньої школи україно­знавства в Лондоні. 1990—96 — секретар, 1996—99 — голова Управи Обʼ­єд­на­н­ня працівників літератури для дітей і молоді імені Л. Глібова (Торонто). Водночас брала участь у діяльності Світової ко­ординаційної виховно-освітньої ради при Світовому кон­гресі українців, а також у Патріархальному русі УГКЦ: пресова референтка на Канаду (1982—84) і Українського світового патріархального обʼ­єд­на­н­ня (1984—2010). Дебютувала 1938 віршем у часописі «Хліборобська молодь». Більшість книг Х. написано для дітей, кілька для молоді, перша з них — «Іскри» (1955). Серед найві­доміших збірок казок й оповідань — «Писанка українським дітям» (1965), два томи «Вітер з України» (1965; 1985) і «Чародійне авто» (1967; 1994) про мандрівку-фантазію двох новаків історією України. Їх художньо оформив П. Андрусів, з яким письмен­ниця активно спів­працювала. Частина книг про­ілюстрована витинанками, створеними Х. Серед тем, до яких звертається авторка, — національні традиції, життя в еміграції, видатні діячі української історії та культури. Тематика її віршів і оповідань часто була від­гуком на важливі історичні й культурні події, повʼязані з Україною. Авторка нарисів із життя воїнів УПА «У темряві» (Чикаґо, 1956); повістей «Отаман Воля» (Мюнхен, 1959), «Козак Невмирака» (Торонто, 1987); збірки віршів для дорослих «Далеким і близьким» (Чикаґо, 1972); книжечок «Українські народні звичаї в сучасному побуті» (1982; 1990; 1993; 2017) і «Говорить четверте поколі­н­ня. Голод 1933 моїми очима» (1997); віршованої біо­графії «Митрополит Андрей Шептицький» (1986; 1990); сценічних картин для дитячого театру «Антипкові пригоди» (1965), «Ярмарок Мишки-Гризикнижки» (1966); декл­аматора для дітей «На ввесь Божий рік» (1964). Частину книг пере­ви­дано в Україні; вона також оприлюднила 4 аудіо- і ві­деоказки (2019). Була редактором «Хрестоматії Тисячолі­т­тя Хреще­н­ня Руси-України» (Філадельфія; Торонто, 1987).