Степаненко Михайло Борисович

СТЕПАНЕ́НКО Михайло Борисович (06. 06. 1942, м. Семипалатинськ, нині Семей, Казах­стан — 28. 10. 2019, Київ) — композитор, музико­знавець, піаніст, педагог, громадський діяч. Син Бориса та Марії Степаненків, батько Б. Працюк. Кандидат мистецтво­знавства (1989), професор (1994), член-кореспондент НАМУ (1997). Народний артист України (1997). Заслужений діяч мистецтв РФ (2003). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2002). Лауреат премії «Золотий Орфей» (2002). Член НСКУ (1973; 1992—2005 — голова). Спів­голова СК СРСР (1991—93). Закінчив Київську консерваторію (1966, кл. фортепіано В. Нільсена, В. Топіліна; 1971, композиції — Б. Лятошинського, А. Штогаренка), де від 1967 й викладав (нині Національна музична академія України): від 1994 — професор, від 1996 — завідувач кафедри спеціального фортепіано (до 2018). Наукові дослідже­н­ня у галузі історії української музики, зокрема від­новив і під­готував до публікації сонати для скрипки і чембало М. Березовського, твори Д. Бортнянського та М. Лисенка. Серед учнів — А. Кащенко, О. Савайтан. Як композитор працював у різних жанрах, пере­важно камерної музики. Ви­ступав у РФ, США, Канаді, Японії, Фінляндії, Вірменії. Здійснив грамзаписи понад 30-ти творів українських композиторів для фортепіано. Мав кілька грамплатівок та компакт-дисків.

Тв.: для симфонічного оркестру — Симфонія (1971), Поема (1975); для струн­ного квартету — Українська балада (1977); для фортепіано — Варіації (1964), Соната-балада (1965), «Образи» — 2 зошити (1967, 1971), сюїта «Про звірів» (1969), «Дитячий альбом» (1985), 5 музичних моментів (1990); пʼєси — для скрипки, для флейти, для кларнета; для бандури — Сонатина, пʼєси, етюди; романси — «До тебе, Україно», «Стояла я і слухала весну» (слова Лесі Українки) та інші; вокальні цикли — «Старовин­ні пісні» (слова А. Ахматової, 1985), «Дурна коняка» (на текс­ти англійської дитячої поезії); пісні на слова українських поетів; обробки народних пісень; музика до театральних і телеви­став; твори для дітей.