Слово Істини

«СЛО́ВО І́СТИНИ»

— народний християнський місячник. Видавали 1947—51 у Він­ніпезі (Канада); всього 48 чисел. Редактор — І. Огієнко (див. Іларіон). Обсяг кожного числа був стабільним — 32 двоколон­ні сторінки, за винятком першого, здвоєного, спеціального випуску за 1950, присвяченого десятилі­т­тю архіпастирської діяльності митрополита Іларіона. Про­грамна мета — «сіяти по всьому українському світові правдиве Слово Божої Істини, щоб глибше виявити церковну Божу Правду та українську церковну ідеологію». Журнал було засновано при українському митрополитальному соборі св. Покрови, тому на початку зміст його мав пере­важно релігійне спрямува­н­ня. Привертає увагу низка наукових статей митрополита Іларіона з історії УПЦ. Так, від 8-го до 25-го числа друкували з продовже­н­ням його роз­відку «Догматичний і канонічний стан Української церкви», серію публікацій рубрики «З життя Холмсько-Під­ляської єпархії в роках 1939—1944». Вміщували уривки з його фундаментальних праць, що пізніше виходили окремими книгами — «Князь Володимир прийняв православʼя, а не католицтво», «Старець Паїсій Величковський», проповіді та посла­н­ня митрополита Іларіона. З просвітницькою метою він періодично вміщував на сторінках часопису окремі витяги зі своїх попередніх наукових праць, зокрема, про початки українського друкарства, витоки письма в Україні, походже­н­ня назви Україна тощо. Спеціальна рубрика «Життя митрополитального собору у Він­ніпезі» своїми матеріалами по­стійно інформувала читача про різноманітні заходи, що проводили при соборі. Це й довготривала в часі та результативна акція щодо опіки над українцями-скитальниками, роз­ки­даними по всьому світу після 2-ї світової війни (збір і від­правка посилок із продуктами та одягом, висилка за­прошень для пере­селе­н­ня до Канади), і від­будова собору, і вищі курси україно­знавства, де викладали такі предмети як історія та гео­графія України, українська мова і література, народне мистецтво, церковний та світський співи, танці.

По­ступово тематика часопису роз­ширювалася. Ставала по­стійною і чи не провід­ною в кожному числі тема української мови, культури її вжива­н­ня, необхідності дотрима­н­ня українцями єдиного літературного правопису. Зʼявилася рубрика «Мова наших ви­дань», подавали уривки із «Словника української літературної мови», дослідже­н­ня на цю тему І. Огієнка, на­приклад, «Шевченко як творець української мови», «Мова творів Гулака-Артемовського». Не випадково із числа 7 за 1950 до підзаголовка «Народний християнський місячник» до­дано фразу «духовної культури й рідної мови», а від липня 1951 «С. і.» стало «місячником духовної культури й рідної мови». Часопис почав більше інформувати свого читача про життя земляків у радянській Україні. Помітні, зокрема, публікації про стан Церкви в Україні («Руйнува­н­ня церков у Харкові», «Духівництво на заслан­ні в Сибіру»), умови праці радянських науковців («Аракчеєвщина в мово­знавстві»), русифікацію більшовицькою владою столиці України («Сучасний Київ»). Редакція по­стійно зверталася до своїх читачів та видавництв із закликом присилати для рецензува­н­ня нові книги, інформацію про які систематично вміщували на сторінках часопису.

Від початку І. Огієнко встановив тісний звʼязок із читачами. Редакційна пошта під­казувала нові теми. Так, публікація витягів з «Українського молитовника», як і уривки з книги Іларіона «Як поводитися в храмі Божому», його бесіди про іконостас були викликані побажа­н­ням читачів. Упродовж усього періоду ви­да­н­ня тут вміщували багато поетичних творів, перед­усім це релігійна поезія його засновника і редактора. Вперше опубліковані тут і філософські поеми «Святий Юрій і Змій», «Жертва вечірня (Ісус і Варав­ва)», «Руїна» та «Рідна мова». Чимало творів митрополита Іларіона, вміщених уперше на сторінках «С. і.», перед­руковували згодом в українській пресі американського континенту («Нові дні», «Новий шлях», «Канадійський фармер», «Америка», «Праця» та ін.). Друкували в журналі поетичні твори й інших авторів, з-поміж таких — І. Качуровський з його циклом «Серце дзвенить». І все ж «С. і.» попри неодноразові прагне­н­ня видавця урізноманітнити тематику публікацій залишалося вузько­профільним часописом із чітко вираженим релігіє­знавчим напрямом. Це звужувало читацьку аудиторію, не сприяло формуван­ню солідного авторського доробку. Нерідко зу­стрічаються числа, де на 70—80 % усього обсягу подавали матеріали одного автора — митрополита Іларіона. Все це спонукало видавця до зміни профілю ви­да­н­ня й виробле­н­ня його нової про­грами. В остан­ньому числі журналу на одній із сторінок було вміщено заклик до читачів читати новий часопис «Наша культура».