Качуровський Ігор Васильович
КАЧУРО́ВСЬКИЙ Ігор Васильович (псевд.: Андрій Вересень, Франсуаза д’Ервіль, Хведосій Чичка; 01. 09. 1918, м. Ніжин, нині Черніг. обл. — 18. 07. 2013, Мюнхен, Німеччина, похов. у с. Крути Черніг. обл.) — письменник, перекладач, літературознавець, журналіст. Член об’єдн. укр. письменників на еміграції «Слово» (1954), Спілки арґентин. письменників (1985), НСПУ (1992). Премія Фонду ім. І. Франка (м. Чикаґо, США, 1982) за переклад кн. «Вибране» Ф. Петрарки (Мюнхен, 1982), премія ім. М. Рильського (1994), премія ж. «Сучасність» та Ліги укр. меценатів за розвідку «Ґотична література та її жанри» (2002), премія ім. В. Вернадського (2003), літ. премія ім. В. Свідзінського (2006), Національна премія України імені Т. Шевченка (2006) за кн. «Променисті сильвети: Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки» (Мюнхен, 2002; К., 2008), де висвітлено доробок несправедливо забутих і замовчуваних літераторів (передусім представників покоління 2-ї світ. війни). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1998). До 1930 жив у с. Крути (нині Ніжин. р-ну Черніг. обл.). 1932 сім’я, рятуючись від переслідувань, виїхала до м. Курськ (РФ). Навч. у Курському пед. інституті (до 1941). Повернувся 1942 в Україну, 1943 вирушив на Зх., від 1945 — в Австрії. Писав переважно укр., частково рос. та іспан. мовами. Друкувався від 1946. Співпрацював із ж. «Літаври» (1947). Один із чл.-засн. Спілки укр. науковців, літераторів і мистців у Зальцбурзі. 1948 емігрував до Арґентини. Жив у Буенос-Айресі, працював робітником у порту, водночас — чл. редколегії, згодом літ. редактор ж. «Пороги» (1949–59), співроб. ж. «Овид», «Мітла», «Нові дні». 1958–62 — слухач Графотех. (літ.) інституту. 1963–64 — викладач давньої укр. літ-ри Катол. університету, 1968 — рос. літ-ри університету Ель Сальвадор (Буенос-Айрес). 1969 виїхав до Мюнхена, однак залишився громадянином Арґентини. Як літ. оглядач укр. редакції радіо «Свобода» у 1970–80-х рр. підготував і начитав понад 2 тис. радіобесід. В УВУ (Мюнхен) 1973 захистив доктор. дис. із філософії «Давні слов’янські вірування та їх зв’язок з індо-іранськими релігіями». Від 1973 — викладач УВУ, від 1982 — проф.; на філос. факультеті викладав віршознавство, стилістику, теорію літ. жанрів, історію укр. літ-ри 1920–30-х рр., історію середньовіч. європ. письменства. Автор поет. зб. «Над світлим джерелом» (Зальцбурґ, 1948), «В далекій гавані» (Буенос-Айрес, 1956), «Пісня про білий парус» (1971), «Свічада вічности» (1990; обидві — Мюнхен), поеми «Село», де розкрив трагедію Голодомору 1932–33 (Новий Ульм, 1960; перевидано зі вступ. словом І. Дзюби у поет. зб. «Осінні пізньоцвіти», 2000; 2001; в остан. редакції — під назвою «Село в безодні», 2006; усі — Київ). Як поет К. — послідовник київ. неокласиків, учень Михайла Ореста. Майстер поезії «2-го ступ.» (за термінологією К., транспозитив. лірики), предметом якої є твори мистецтва, — тієї «поезії культури», яку Д. Наливайко зарахував до визначал. атрибутів класицизму як типу худож. мислення. Водночас йому належить рафінована любовна лірика та лірика природи, де вперше в укр. літературі об’єктом поет. рефлексії постає царство грибів. Поезія К. позначена дисонансом між одухотвореною красою, втіленою в первоздан. природі й мист. шедеврах минулих століть, та духов. занепадом сучас. цивілізації, між високими люд. почуттями і контрастами соц. дійсності. Ознаки поет. стилю К. — неокласич. кларизм, що досягається тяжінням до відкритої метафори, нахилом до високої лексики, вишуканою фоніч. організацією поет. мови, культом багатої точної рими, абсолют. перевагою силабо-тоніч. розмірів у метриці, віртуоз. володінням канонізов. строфами (переважно роман. походження). Поет. пародії, шаржі, епіграми, літ. жарти К. друкували в еміграц. та укр. пресі під псевд. Хведосій Чичка. У роман. дилогії в новелах «Шлях невідомого» (Мюнхен, 1956; англ. перекл. Ю. Ткача — «Because deserters are immortal», Донкастер, 1979) і «Дім над кручею» (Мюнхен, 1966) — 24 епізоди з життя молодого укр. інтелігента, який у роки 2-ї світової війни опинився між пекел. жорнами двох демон. диктатур. Деякі критики відзначили антиекзистенц. мотиви романів. У повісті «Залізний куркуль» (Мюнхен, 1959; П., 2005) нац. трагедію України змальовано в образі розкуркуленого селянина, який повернувся під час нім. окупації до рідного села. Ці твори та окремі новели К. увійшли до підсумк. зб. прози «Шлях невідомого» (К., 2006). Написав для дітей віршов. казку «Пан Коцький» (К., 1992) і кн. «У свинячому царстві» (Мюнхен, 1997). Його спогади частково увійшли до зб. «Крути мого дитинства» (Ніжин, 2007). Поет. переклади К. вміщено у відповід. розділах збірок його віршів, окремими книгами видано: «Золота галузка: Антологія іберійської та ібероамериканської поезії» (з іспан., португ. і каталан.; Буенос-Айрес; Мюнхен, 1991), «Окно в украинскую поэзию» (Мюнхен; Х.; Ніжин, 1997), «Стежка крізь безмір: Cто німецьких поезій (750–1950)» (Париж; Л.; Цвікау, 2000), «Пісня про Ролянда» (зі старофранц. силабіч. розміром оригіналу; Л., 2008). Переклав українською мовою «Нобелевскую лекцию по литературе» О. Солженіцина (Новий Ульм, 1973) і п’єсу «Човен без рибалки» А. Касони (з іспан.; Буенос-Айрес, 2000). Збірник поет. перекладів «Круг понадземний» (К., 2007) охоплює бл. 670 творів та фрагментів понад 350-ти авторів у перекл. із 23-х старих і нових мов — передусім з іспан. (уривки з «Пісні про мого Сіда», Х.-А. Сільва, Р. Даріо, А. Нерво, Х.-Р. Хіменес, Ґ. Містраль, А. Сторні, Ф. Ґарсіа Лорка, Х.-Л. Борхес та ін.), з італ. (перші сонетисти, Ф. Петрарка, Мікеланджело та ін.), із португ. (О. Біляк та ін.), з нім. (міннезінґери, Ф. Гельдерлін, Л. Уланд, Й. фон Айхендорф, Ф. Рюккерт, А. фон Дросте-Гюльсгоф та ін.), з англ. (нар. балади, А. Теннісон та ін.), з франц. (Ж.-М. де Ередія, П. Верлен, А. Рембо та ін.), з польс. (Ю. Тувім та ін.), із рос. (Ф. Тютчев, О. К. Толстой, Ф. Сологуб, І. Бунін, М. Волошин, М. Гумільов, А. Ахматова, О. Мандельштам, С. Єсенін, Л. Кисельов та ін.), з білорус. (М. Богданович та ін.), а також з укр. на рос. (М. Рильський, М. Зеров, Юрій Клен, В. Свідзінський, Є. Плужник, Михайло Орест, Олег Ольжич, Л. Костенко та ін.). К. дотримувався принципу перекладу з вірша у вірш (із рядка в рядок) зі збереженням змісту та формал. особливостей першотвору. В окремих випадках використовував підрядники, зроблені дружиною Л. Крюковою. У теорії літ-ри К. розвивав ідеї Б. Ярхо і В. Державина. Автор розвідки «Новела як жанр» (Буенос-Айрес, 1958), підручників із віршознавства «Строфіка» (1967), «Фоніка» (1984), «Нарис компаративної метрики» (1985; усі — Мюнхен; усі три перевидано 1994 у Києві, «Нарис…» — під назвою «Метрика»), підручника зі стилістики «Основи аналізи мовних форм» (Мюнхен; Ніжин, 1994, ч. 1 — «Лексика»; Мюнхен; К., 1995, ч. 2 — «Фігури і тропи»), праці з теорії літ. жанрів «Ґенерика і архітектоніка» (передмова І. Дзюби; К., 2005, кн. 1 — «Література европейського Середньовіччя»; К., 2008, кн. 2, ч. 1 — «Засади наукового літературознавства», ч. 2 — «Жанри нового письменства»). У цих монографіях — демонстрація невичерп. потенціалу традиц. інструментарію світ. літ-ри: перевірених віршових розмірів та строф, стиліст. фігур і тропів, класич. точної рими, архітектоніч. засобів, поет. та проз. жанрів. К. прагнув звільнити від стереотипів уявлення читачів і дослідників про творчість класиків укр. письменства (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки). Вибрані радіобесіди К. на літ.-мист. теми увійшли до кн. «150 вікон у світ: з бесід, трансльованих по Радіо “Свобода”» (К., 2008). К. — один із провід. теоретиків укр. неокласицизму на Зх.: поділяв центральну для естетики неокласич. школи ідеалістич. концепцію Краси «як найвищого блага, як конкрет. артист. синтези Добра і Істини» (В. Державин), сповідував концепцію автономності мистецтва (за влас. визначенням, «його незалежности від соціяльних, політичних, кліматичних та всіляких інших умов»), плекав тяглість мист. традиції, протиставляючи поетів-традиціоналістів представникам постмодернізму з їхнім запереченням поперед. культур. надбань. Упорядник (разом із С. Гординським та Л. Крюковою) і автор передмови до «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988, кн. 1 — «Поезія»), упорядник і автор передмови до зб. «Італія в українській поезії» (Л., 1999). Автор передмов до зб. «Пізні вруна» Михайла Ореста (Мюнхен, 1965), антології «Українська муза» О. Коваленка (Буенос-Айрес, 1973, 2-е вид.), «Творів» Юрія Клена (Нью-Йорк, 1992, т. 1). Видав популярну розвідку з мікології «Путівник для грибарів» у путівнику «З Києва до Качанівки через Ніжин» (К., 2011; укладений В. Я. Барановим).
Рекомендована література
- Державин В. Ігор Качуровський: Майстер новелі // Україна і світ. Ганновер, 1957. Зошит 17;
- Сварог В. Співець ясної самоти // Нові дні. Торонто, 1977. № 1;
- С. Egerton. Travels of a terrifying futility: Because deserters are immortal, by Igor Kaczurowsky, translated by Yuri Tkach (Bayda Books)… // The Age. Melbourne, 1979. Sept. 1;
- Неврлий М. Скарбницю духу в чужині підперти // Україна. 1990. № 41;
- Ільницький М. Вірші з далеких гаваней // Дзвін. 1992. № 7–8;
- Білокінь С. «Я — з покоління, що війна скосила…» // СіЧ. 1992. № 11;
- Жила В. Вартісний внесок у мистецтво перекладу // Всесвіт. 1993. № 2;
- Зубрицька М. Деякі аспекти літературознавчих досліджень І. Качуровського // Наук. зб. УВУ. Мюнхен; Л., 1993;
- Послідовник неокласиків: Розмова з Ігорем Качуровським / Розмову провів Т. Салига // Дзвін. 1994. № 1;
- Гордасевич Г. Вічний дім над кручею: Роздуми над творчістю Ігоря Качуровського // Київ. 1995. № 11–12;
- Ротач П. Зустріч через півстоліття. Ігор Качуровський: Життя і творчість // Криниця. П., 1995. № 1–3;
- Базилевський В. Шлях до кастальських джерел // ЛУ. 1998, 3 верес.;
- Сорока П. Психологічна проза Ігоря Качуровського. Т., 1998;
- Шелест В. Ігор Качуровський — поет, прозаїк, літературознавець // Шелест В. Повертаючись до духовних святинь: Літ.-крит. нариси і дослідж. Ірпінь, 2002;
- Бросаліна О. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського. К., 2003;
- Скуратівський В. Ігор Качуровський — історик культури // Сучасність. 2004. № 9;
- Костенко Н. Ігор Качуровський про тонічний вірш // Там само. № 10;
- Степовик Д. Дослідження Ігорем Качуровським української релігійної поезії // Там само;
- Стріха М. Ігор Качуровський — перекладач Франческо Петрарки // Там само;
- Слабошпицький М. Найєвропоеїзованіший поет (Ігор Качуровський) // Київ. 2005. № 5;
- Астаф’єв О. Ігор Качуровський — теоретик літератури і критик: Огляд книг Ігоря Качуровського // Сучасність. 2005. № 10;
- Степула Н. Поема «Село» Ігоря Качуровського — як «художній підручник» з історії українського села 20–30-х років ХХ ст. // УК. 2005. № 11–12;
- Реп’ях С. А всередині — камінь (Ігор Качуровський). Чг., 2006;
- Череватенко Л. «...На глум зухвалій моді»: Український неокласик з Мюнхена Ігор Качуровський // ДТ. 2006, 4 лют.;
- Павленко О. Рецепція прози Ігоря Качуровського в англомовному світі (На матеріалі перекладів романів «Шлях невідомого», «По той бік безодні»). К., 2007;
- Ігор Качуровський: Від Крут до «Старої Европи»: Мат. Всеукр. наук. конф. Крути, 16 листопада 2008 р. Ніжин, 2009.
Завантажити статтю
Людина 
