Харлова Валентина Гаврилівна
ХАРЛО́ВА Валентина Гаврилівна (22. 12. 1936, м. Макіївка, нині Донецького р-ну Донецької обл. — 20. 02. 2022, Запоріжжя) — вишивальниця. Заслужений учитель УРСР (1986). Членкиня НСМНМУ (1991). Закінчила Верхньохортицьке педагогічне училище (нині у межах Запоріжжя, 1955). Учителювала в м. Бердянськ (Запорізька обл., 1955–65), Запоріжжі (1965–81); працювала керівником студії «Візерунок» Запорізького палацу піонерів (1981–91) та школи вишивки «Берегиня» (її організаторка, від 1991). Відроджувала давно забуті техніки вишивки Півдня України, зокрема Запорізького краю. Авторка значної кількості рушників та картин за мотивами поезій Т. Шевченка («На Великдень, на соломі», «Село на нашій Україні», «Тарасова верба», «На долину туман упав...», «Тарасова пісня») та українських класиків, а також панно, скатертин, серветок, сорочок, комплектів народного вбрання, портретів класиків української літератури й видатних діячів. Фотографіями її вишивок проілюстровано книгу «Веселиться ниточка — та клубочок плаче» Г. Лютого. Долучилася до створення рушника національної єдності (довжина 9 м., 2007). Учасниця мистецьких виставок у Польщі (1982), Чехословаччині (1984), Фінляндії (1986), Франції (1990). Персональні — у Бердянську (1998), Запоріжжі (2002), Києві (2003). Деякі її роботи зберігають у Національному музеї Т. Шевченка (Київ), Державному музеї Т. Шевченка (м. Канів Черкаської обл.), Запорізьких художньому та краєзнавчому музеях, Музеї історії запорізького козацтва (о-в Хортиця, Запоріжжя), Музеї Т. Шевченка (Торонто, Канада), Українському музеї (Нью-Йорк). У Запорізькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті «Січовий колегіум», де довгий час працювала мисткиня, створено світлицю-музей вишивки Х. (2017); на Запорізькому телебаченні про її творчість створено фільми «Ой гиля, гуси», «Запорізький візерунок», «У неділю вранці», «Вічна квітка», «Стежинки життя», «Чарівна голочка».
Додаткові відомості
- Основні твори
- рушники — «Берегиня» (1989), «Козак Мамай» (1990), «Запоріжжя моє кохане» (2000), «Матусина доля» (2001); рушники-панно — «Пісні літературного походження» (1994), «Вогні ДніпроГЕСу» (2002); портрет Т. Шевченка (1994); серія «Світ поезії А. Рекубрацького» (2002).





