ХАРЛО́ВА Валентина Гаврилівна (22. 12. 1936, м. Макіївка, нині Донецького р-ну Донецької обл. — 20. 02. 2022, Запоріж­жя) — вишивальниця. Заслужений учитель УРСР (1986). Членкиня НСМНМУ (1991). Закінчила Верх­ньохортицьке педагогічне училище (нині у межах Запоріж­жя, 1955). Учителювала в м. Бердянськ (Запорізька обл., 1955–65), Запоріж­жі (1965–81); працювала керівником студії «Візерунок» Запорізького палацу піонерів (1981–91) та школи вишивки «Берегиня» (її організаторка, від 1991). Від­роджувала давно забуті техніки вишивки Пів­дня України, зокрема Запорізького краю. Авторка значної кількості рушників та картин за мотивами поезій Т. Шевченка («На Великдень, на соломі», «Село на нашій Україні», «Тарасова верба», «На долину туман упав...», «Тарасова пісня») та українських класиків, а також панно, скатертин, серветок, сорочок, комплектів народного вбра­н­ня, порт­ретів класиків української літератури й видатних діячів. Фото­графіями її вишивок про­ілюстровано книгу «Веселиться ниточка — та клубочок плаче» Г. Лютого. Долучилася до створе­н­ня рушника національної єд­ності (довжина 9 м., 2007). Учасниця мистецьких ви­ставок у Польщі (1982), Чехословач­чині (1984), Фінляндії (1986), Франції (1990). Персональні — у Бердянську (1998), Запоріж­жі (2002), Києві (2003). Деякі її роботи зберігають у Національному музеї Т. Шевченка (Київ), Державному музеї Т. Шевченка (м. Канів Черкаської обл.), Запорізьких художньому та крає­знавчому музеях, Музеї історії запорізького козацтва (о-в Хортиця, Запоріж­жя), Музеї Т. Шевченка (Торонто, Канада), Українському музеї (Нью-Йорк). У Запорізькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті «Січовий колегіум», де довгий час працювала мисткиня, створено світлицю-музей вишивки Х. (2017); на Запорізькому телебачен­ні про її творчість створено фільми «Ой гиля, гуси», «Запорізький візерунок», «У неділю вранці», «Вічна квітка», «Стежинки життя», «Чарівна голочка».