КО́ЗАР Павло Антонович (12. 02. 1898, с. Широке Катеринослав. пов. Катеринослав. губ., нині Солонян. р-ну Дні­проп. обл. — 24. 04. 1944, м. Радом, Польща) — історик, етно­граф, археолог. 1924 закін. Катеринослав. ІНО, 1926 — аспірантуру під керівництвом Д. Яворницького (досліджував тему «Як склався стан лоцманів у запорозькі часи та як він далі роз­вивався і на­скільки зберігся до нашої доби»). Працював окруж. ін­спектором із охорони памʼяток культури на Катеринославщині, вміщував публікації крає­знав. тематики у ж. «Зоря», «Мартен», г. «Зірка» та ін. Учасник екс­педиції з ви­вче­н­ня лоцманства Етногр. комісії ВУАН (1927–28) і Дні­прогесів. археол. екс­педиції (1927–30). Під­готував до друку «Щоден­ник науково-археологічних дослідів в Екс­педиції порожистої частини Дні­пра», працю «Поля поховань римської провінціальної культури». 1928–31 неодноразово був заарешт. за звинуваче­н­нями в антирад. агітації та звʼязках із куркулями. Деякий час учителював на Донбасі, згодом повернувся до Дні­пропетровська. З поч. нім. окупації був чл. Нац. комітету, завідувач від­ділу пропаганди Комітету самодопомоги; від осені 1941 — завідувач кафедри історії Дні­проп. університету та нач. Дні­проп. обл. від­ділу нар. освіти; водночас від поч. 1942 — директор Дні­проп. обʼ­єд­наного худож.-істор. музею. 23 березня 1942 захистив доктор. дис. «Лоцмани Дні­прових порогів» (вперше опублікована 1929 як нарис у «Етно­графічному віснику» ВУАН). Влітку 1942 організував археол.-геол. екс­педицію, що досліджувала Надпорож­жя. Восени 1943 ви­їхав до Львова, звідти — до Польщі.