Канюка Михайло Сергійович

Визначення і загальна характеристика

КАНЮ́КА Михайло Сергі­йович (08. 03. 1925, за паспортом — 1922, с. Будаївка, нині у складі м. Боярка Києво-Святошин. р-ну Київ. обл. — 25. 02. 2000, Київ) — письмен­ник, сценарист. Кандидат історичних наук (1970). Член НСПУ (поч. 1960-х рр.), НСКінУ (1963). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закін. Київський університет (1953). Працював у г. «Советский спорт», «Молодь України», «Комсомольская правда»; гол. ред. і дир. Київ. студії телебаче­н­ня та студії «Укртелефільм» (1960–66); від 1966 — у Київ. університеті: від 1970 — завідувач кафедри телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня, 1985–90 — зав. про­блем. лаб., декан факультету журналістики. Гол. ред. г. «Кто виноват» (від 1990), «Арс­смен» (від 1992), «Новая газета» (від 1995); заст. гол. ред. г. «Киевские новости» (від 1998). Писав укр. та рос. мовами пере­важно про чекістів і прикордон­ників. Друкувався від 1940. Автор зб. повістей «Крепость» (1958), «Щедре серце» (1960), «Життя не прощає» (1963), «Місто гасить вогні» (1968), «Кінець карʼєри доктора Гелєва» (1969), «Війна після війни» (1971), «Подорож без надії» (1973), «Мужество» (1979), «Повесть огнен­ных лет» (1981), «Охота на гигантов» (1989, спів­авт.); роману «Опівнічні стежки» (1978; 1982); спів­автор кн. «Біля голубого екрана» (1963), посібника «Тележурналістика: Телевізійний фільм» (1987; усі — Київ). Написав кіносценарії х/ф «Сповідь» (спів­автор), «Щедре серце» (обидва — 1962), «Репортаж на памʼять» (1980), «Подола­н­ня» (1983), «Пароль знали двоє» (1985), «Слухати у від­сіках» (1986), «Шлях до пекла» (1988, спів­авт.), «Я йшов на вірну смерть» (1989); д/ф «Сергєєв-Ценський» (1982); низку сценаріїв худож.-публіцист. фільмів. Окремі твори К. пере­кладено киргиз., груз., болгар. мовами.

Літ.: Кисельов В. Ефект причетності // ЛУ. 1983, 15 верес.

Т. В. Щербатюк

Завантажити статтю