Кризи вікові

Визначення і загальна характеристика

КРИ́ЗИ ВІКОВІ́  — перехідні етапи від одного вікового періоду до іншого, завершення певних стадій розвитку (наприклад, криза трьох ро­ків, криза підліткового віку, кри­за середини життя).

Час початку К. в. залежить від того, наскільки людина опанувала все, що необхідно було на певному віковому етапі. Коли у межах про­­від. діяльності вікову детермінанту вичерпано, і вже відсутні сприятливі умови для подальшого розвитку, виникнення кри­зи стає неминучим, що спри­чиняє перехід на новий етап са­мореалізації. Не переживши вчасно чергової вікової (нормал., норматив.) кризи або переживши її у невиразній формі, людина не виробляє адекват. стратегій подолання перешкод, що збільшує ймовірність т. зв. анормал. (незалежних від зміни вікових етапів) криз. станів (див. Криза життєва).

К. в. відбуваються послідовно, оскільки жит­тя складається з якісно специфіч. стадій. Особливості вікових криз. відхилень залежать як від значущих для особистості контекстів (напр., стилю стосун­ків з оточенням, успішності про­фес. чи сімей. самореалізації), так і від наяв. внутр. ресурсу, складу характеру, набутого досвіду розв’язання поперед. криз. ситуацій. Стан, що виникає в мо­мент завершення певного віко­вого етапу і триває до початку іншого, може бути важким.

Вікові криз. розлади зазвичай мають нетривалий, непатол. харак­тер, іноді залишаючись майже непоміт. і для самої людини, і для її оточення, хоча інколи набувають склад., хроніч. перебігу. Серед негатив. проявів криз. стану найчастіше трапляються напруженість, агресивність, три­вожність, пригніченість, знижен­ня працездатності, ускладнення адаптації. Епігенет. концепція розвитку амер. психолога Е. Ерік­сона базується на уявленні про те, що кожна стадія життєвого циклу наступає у відповід. час (т. зв. критич. період), і особистість, яка повноцінно функціонує, формується лише шляхом послідов. проходження всіх ста­дій, на кожній з яких вирішується відповідне еволюц. завдання.

1-а стадія (1-й р. життя) передбачає формування довіри або недовіри до світу; 2-а (1–3 р.) — автономії чи почуття сорому, сумнівів у собі; 3-я (3–6 р.) — ініціативності або провини; 4-а (6–12 р.) полягає в розвитку працелюбства або почуття неповноцінності; 5-а (12–19 р.) закладає основи егоідентичнос­ті чи рольової сплутаності, неви­значеності; 6-а (20–25 р.) спрямована на формування почуття інтимності чи ізольованості; 7-а (26–64 р.) пов’язана з появою відчуття продуктивності або застою; 8-а (після 65 р.) передбачає досягнення цілісності, Я-ін­те­грації чи відчаю. Таку послідовність вікових стадій не розгля­дають як перемож. шлях суціл. досягнень особистості. Кожна нова якість, що проявляється внаслідок переживання кризи, принципово двополюсна. Виникаючи, вона відразу стає вну­трішньо конфлікт. і змушує людину до чергового вибору, нового кроку вперед у досягненні влас. ідентичності. Вікову детермінанту протягом тривалого часу вважали ключовою причиною змін у розвитку.

Вітчизн. пси­хологія, розвиваючи ідеї Л. Виготського, багато років зосере­джувалася переважно на вивчен­ні криз дит. і юнац. віку. Лише останнім часом з’явилися дослідж. криз дорослості (В. Манукян, К. Поливанова, Е. Солда­това). Нині значну увагу приділяють також питанням психол. допомоги під час криз літнього віку (Л. Анциферова, Б. Лівехуд, В. Слободчиков). Водночас тра­диц. розуміння віку у сучас. науці набуває нових тлумачень. Лінійно-циклічна традиц. модель «віків життя» вичерпується. Існують гіпотези щодо сприймання віку як фракталу (рос.-амер. учений М. Епштейн), а життя — як історії, що конструюється людьми в їхніх головах (амер. психолог Дж. Брунер).

Якщо вік перестає жорстко детермінувати життєвий шлях осо­бистості, перетворюючись у кон­структивіст. парадигмі на пластичну соціокультурну роль, що розгортається у міжвіковій та внутр.-віковій взаємодії, то К. в. втрачають свою значущість і перетворюються на кризи життєві. Відповідно до запропонованої Т. Титаренко мережевої ризомної моделі людина вільно рухається в різних напрямах жит­тєвого шляху, багаторазово по-різному переживаючи дитин­ство, отроцтво, молодість, зрілість чи старість. У певній свободі вікового руху проявляється прагнення особистості до перманент. самоконфігурування.

Завантажити статтю