КАРАЧКІ́ВСЬКИЙ Михайло Федорович (22. 09(04. 10). 1899, с. Кормильча, нині Чемеровец. р-ну Хмельн. обл. — 01. 01. 1950, м. Ган­новер, Німеч­чина) — історик. Закін. Камʼянець-Поділ. ІНО (нині Хмельн. обл., 1923). У 1923–24 — асп. Камʼянець-Поділ. н.-д. каф. нар. господарства та культури Поді­л­ля; 1924–33 працював у структурі ВУАН: нештат. спів­роб. Істор.-геогр. комісії (1924–33), асп. Н.-д. каф. історії України під керівництвом М. Грушевського (1925–29), спів­роб. Комісії старої історії України (1926–29), Укр.-молдав. комісії (1928–30), асист., н. с. Комісії історії Києва і Прав­обереж­жя (1930–33). Після звільне­н­ня з ВУАН учителював, працював у Київ. обл. ін­ституті удосконале­н­ня учителів. Досліджував історію міст Поді­л­ля, камʼянець-поділ. і київ. цехів. Від 1944 — на еміграції у Німеч­чині. Висвяч. на священика УАПЦ, був духов. опікуном і законовчителем укр. гімназії в таборі для пере­міщ. осіб у Ган­новері. 1946 написав наук.-популярні кн. «Священ­на історія Старого Заповіту» та «Священ­на історія Нового Заповіту».