КА́РГЕЛЬ Іван Веніамінович (1849, Тифліс, нині Тбілісі — 23. 11. 1937, м. Лебедин, нині Сум. обл.) — богослов, публіцист. 1851 емігрував до Німеч­чини, від 1867 — у Великій Британії. Повернувшись до Росії, став членом баптист. спільноти Тифліса. 1869 прийняв хреще­н­ня. За рекомендацією І. Онкена вступив до баптист. семінарії (м. Гамбурґ, Німеч­чина, 1872), де прослухав спец. курс для місіонерів. 1873 висвяч. у пастори у Волин. губ. 1875 у С.-Петербурзі по­зна­йомився із засн. спільноти євангел. християн В. Пашковим. 1875–80 — пастор у баптист. громаді, проповід­ував серед євангел. християн-пашковців. 1880 пере­їхав до Болгарії, де створив спільноту у м. Русе, яка налічувала бл. 30 осіб. 1884 брав участь у зʼ­їзді баптистів, євангел. християн і братських менонітів (С.-Петербург) та в 1-му зʼ­їзді баптистів (с. Нововасилівка, нині смт Приазов. р-ну Запоріз. обл.), на якому був засн. Союз рос. баптистів Пд. Росії та Кавказу. 1887 очолив С.-Петербур. спільноту. Учасник тюрем. місії С.-Петербург–Мінусінськ–С­ахалін (1889–91). У 1896 опублікував у м. Данциґ нім. мовою першу богослов. роботу «Світло із тіні майбутніх благ». 1905 — делегат 1-го Всесвіт. зʼ­їзду баптистів у Лондоні. 1905–07 — викладав на біблій. курсах у С.-Петербурзі, після більшов. пере­вороту 1917 — у Сумах (1920), с. Миколаївка Харків. губ. (1922–23), Ленін­граді (нині С.-Петербург, 1923–29), де 1929 заарешт. і висланий із міста. Пере­їхав до Сум, де викладав до 1932 у школі менонітів. 4 серпня 1937 заарешт. удруге за звинуваче­н­ням у антирад. агітації, 16 серпня того ж року справу закрито через хворобу. Богослов. праці К. присвяч. пита­н­ням вче­н­ня про гріх, виправ­да­н­ня та посвяту Святому Духу, другому пришестю Христа. Серед ві­домих робіт — «Христос — освещение наше», «В каком ты отношении к Духу Святому?» (обидві — 1912), «Се гряду скоро» (1916), «Толкование на Послание к Римлянам» (1936).