Карний розшук

КА́РНИЙ РО́ЗШУК – одна з найважливіших служб міліції (поліції), обов’язком якої є здійснення оперативно-розшукових та інших заходів із метою запобігання, припинення та розкриття злочинів, а також розшуку злочинців. В Україні оперативно-розшук. діяльність регламентов. Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) та відомчими підзакон. актами. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, К. р. – орган дізнання, що може проводити слідчі дії щодо встановленої категорії справ. Систему органів К. р. очолює Гол. упр. кримінал. розшуку МВС України. Упр., відділи, відділ. та групи К. р. у АР Крим, областях, містах і р-нах, безпосередньо підпорядк. кер. органів МВС, звітують про свою роботу перед вищим органом. Сучасна історія укр. К. р. розпочалася 9 серпня 1918 із ухваленням РМ Української Держави Закону «Про статус Української державної варти», згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при Державній варті Української Держави створювалися карно-розвідув. відділи (тимчас. у структурі МВС, згодом мали перейти у відання Міністерства юстиції). Їхніх нач. призначали за згодою прокурора відповід. окруж. суду. В губерніях вони підпорядковувались безпосередньо губерн. старості, в отаманствах – міському отаману, в повітах – повіт. старості. Заг. керівництво здійснював інспектор. відділ Держ. варти, до функціонал. обов’язків якого включено також реєстрацію злочинців, організацію антропол., фотогр. і дактилоскоп. кабінетів, нагляд за ними на місцях тощо. Склад карно-розвідув. відділів наочно ілюструє штат Одес. губерн. карно-розвідув. відділу: нач. відділу, 3 його пом., 11 нач. р-нів, 22 їхніх пом., 60 агентів, зав. антропометр. частини, 2 його пом., фотограф, його пом., зав. столу приводу, дресирувальник собак, секр., скарбник. За Директорії УHP карно-розвідув. відділи перейм. у карно-розшук. і включено до складу нар. міліції (заг. керівництво здійснював Адм.-політ. департамент МВС), 1 січня 1920 їх підпорядк. Кошу охорони республіканського ладу, після його ліквідації знову передано до складу нар. міліції. Правовою базою організації К. р. УСРР став декрет РНК «Про організацію карного розшуку» від 16 квітня 1919, який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшук. установ, а й визначив єдину на тер. респ. організацію. На відміну від РСФРР та ін. рад. респ., К. р. УСРР підпорядковувався Нар. комісаріату юстиції і складався із судово-карного розшуку, в обов’язки якого входило вжиття оперативно-розшук. заходів, і судово-карної міліції, що здійснювала дізнання. Згідно з Положенням про органи К. р. і судово-карної міліції, затв. Нар. комісаріатом юстиції 11 травня 1919, центр. органом, що здійснював заг. керівництво карно-розшук. справою на тер. УСРР, була Центр. секція судово-карного розшуку в складі інспектор. частин судово-карного розшуку та судово-карної міліції, реєстрац. бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів, ред. г. «Известия Центсудугроза». У губерніях, губерн. містах і повітах при контрольно-слідчих підвідділах відповід. виконкомів рад створ. секції судово-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз). На агентів К. р. покладено обов’язки «здійснювати неослабний нагляд за злочинним елементом і запобігати скоєнню злочинів, а також проводити розшук як щодо підозрюваних у скоєнні злочинів, так і предметів та слідів, що можуть привести до розкриття злочину». При цьому вони мали право користуватися послугами філерів (франц. fileur – сищик, від filer – вистежувати) – осіб, які не перебували на службі, але допомагали у розкритті злочинів, розшуку викраденого та затриманні злочинців за визначену плату. Положення про органи К. р. і судово-карної міліції стало першим норматив. актом, який юридично закріпив інститут таєм. агентури в діяльності рад. К. р. 3 квітня 1920 РНК УСРР ухвалила Положення про організацію відділів карного розшуку, яке закріпило в УСРР організац.-правові форми побудови апарату К. p., аналог. РСФРР. Він став складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Це рішення відображено в Положенні про робітн.-селян. міліцію УСРР, затв. РНК УСРР 14 вересня 1920. Організацію К. р. у масштабах респ. завершено наприкінці 1921. Тоді на тер. УСРР функціонувало 12 губерн. упр., 87 повіт. відділів, 131 міський карно-розшук. стіл, 576 повіт. карно-розшук. столів, 3 залізнично-шляхові відділи з 24-ма відділ. та 1 обл. відділ водних шляхів з 7-ма відділ. і 25-ма дільницями. У результаті організац. пошуків у липні 1922 К. р. виокремлено зі складу міліції у самост. орган, безпосередньо підпорядк. НКВС УСРР за повної адм.-госп. автономії. Однак у серпні 1923 Укрцентррозшук і Головміліцію знову об’єднано в Гол. упр. міліції та розшуку УСРР. Процес об’єднання тривав бл. 3 р., його закріплено новим Положенням про робітн.-селян. міліцію УСРР, ухваленим ВУЦВК і РНК УСРР 10 листопада 1926. Після цього К. р. став складовою частиною міліції і більше як самост. орган не існував.

Літ.: Карному розшуку – 80 років. К., 1999; Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.). X., 2000; Чисніков В. М. Правові витоки карно-розшукової служби України // Теорія оперативно-служб. діяльності правоохорон. органів України. К., 2000.

В. М. Чисніков

Рекомендована література

Карному розшуку – 80 років. К., 1999;
Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.). X., 2000;
Чисніков В. М. Правові витоки карно-розшукової служби України // Теорія оперативно-служб. діяльності правоохорон. органів України. К., 2000.