Кафка Франц

КА́ФКА Франц (Kafka Franz; 03. 07. 1883, Прага — 03. 06. 1924, с. Кірлінґ, нині у складі м. Клостернойбурґ, Австрія) — ав­стрійський письмен­ник. Навч. у Празі у Нім. школі для юнаків (1889–93), гуманіст. гімназії (1893–1901), Університеті (1901–06, ви­вчав хімію, германістику, історію мистецтва; 1906 закін. юриспруденцію). Працював 1907–08 у приват. страх. товаристві; 1908–22 — у Закладі страхува­н­ня робітників від нещас. випадків у королівстві Богемія (Прага). Перші проби пера К. припали на поч. 20 ст. Автор оповідань «Das Urteil» («Вирок»), «Die Verwandlung» («Пере­втіле­н­ня»; обидва — 1912), «In der Strafkolonie» («У виправній колонії», 1914); проз. зб. «Betrachtung» («Спо­стереже­н­ня», Ляйпциґ, 1913), «Ein Landarzt» («Сільський лікар», Мюнхен, 1920), «Ein Hungerkünstler» («Голодомайстер», 1924); незавершених романів «Der Process» («Процес», 1925; обидва — Берлін), «Das Schloss» («Замок», Мюнхен, 1926), «Der Verschollene» («Зниклий без­вісти»; опубл. 1927 у Мюнхені під на­звою «Amerika» — «Америка»). Художню спадщину К. роз­глядають у контекс­ті духов. здобутків австр., нім., чес. та євр. народів. Словʼян. мотиви у творах К. є своєрід. вкрапле­н­нями, що сприяють ро­зумін­ню специф. для німецькомов. реципієнта зануре­н­ня в глибини психо­аналізу. Вони творять певне тло для поетики автора, на якому ви­значено структурну природу худож. світос­прийня­т­тя, а також пояснюють становище для «самого себе» на рівні Я-особи. Цим зумовлено пошук оптимал. варіанту виходу з криз. ситуації, оціноч. об­ґрунтува­н­ня її доцільності, що від­бувається в формі само­аналізу гол. героя. Саме цей засіб спонукає читача зро­зуміти мотивац. механізми певних вчинків героїв, які живуть в умов. просторі. Він показовий для таких творів К., як «Der Kaufmann» («Купець», 1909), «Kinder auf der Landstraße» («Діти на путівці», 1912), «Ein Traum» («Сон», 1916), «Ein Brudermord» («Брато­вбивство», 1917). Письмен­ник роз­кривав сусп. дійсність очима героя з позиції засудженої, немічної, приниженої, маленької, непоказної й по­збавленої індивід. рис особи. Сюр­реаліст. візії заміщують засади, що керують зовн. світом; вони су­проводжуються звуже­н­ням площини місця дії та конденсації часу оповідань до теперіш. миті. Це зна­йшло від­ображе­н­ня у мові творів К. (уникав при­йомів, що спонукали б орнаментувати мову його персонажів із проекцією на їхнє самовираже­н­ня; звідси — алюзії, недомовки). Мала проза давала можливість К. перед­усім завдяки формі параболи висвітлювати складні пита­н­ня морал. та філос. про­блематики. Значні заслуги у справі популяризації творів К. належать М. Броду; за його редакцією на основі неавторизов. рукописів ви­дано романи «Процес», «Замок», «Америка». Окремі твори К. українською мовою пере­клали Є. Попович, І. Кошелівець, П. Таращук, Ю. Прохасько, І. Андрущенко, Н. Сня­данко, О. Логвиненко. Інтерес укр. літературо­знавців до ви­вче­н­ня особливостей прози К. посилився на зламі 20–21 ст. (Д. Затонський, Є. Волощук, П. Рихло, Т. Гаврилів, О. Кеба, В. Притуляк, І. Зимомря).

Завантажити статтю